Перший відгук на книжку з'явився 23 липня на "Літакценті" (Олег Коцарев, Розмаїття — понад усе: дев’ять новинок української поезії). Ніч чужинців тут згадано поруч із дев'ятьма іншими поетичними книжками 2018-го, дослівно так:

«Ніч чужинців» — дуже очікувана книжка. Адже Катріна Хаддад є досить активною й вельми яскравою учасницею української поетичної сцени вже понад десять років, але її перша збірка лише ось тепер побачила світ. Але також це, напевно, найбільш синтетична книжка з усього нинішнього огляду. Саме тому вона його й завершує.

Широта охоплення віршів «Ночі чужинців» — чимала. Тут ви зустрінете і трохи барокові стилізації, й любовний психологізм, висловлений через метафори, і пародійний епос грабіжників, і побутові замальовки, і дорожні чи пейзажні елегії-ідилії, і складне культурно-географічне поєднання київських, харківських, донбаських та близькосхідних контекстів, і війну, і мир, і дитячі спогади, і багато чого іншого.
(…) Їхала смерть із Тореза в Зугрес
через Гірне, Шахтарськ і Сердите,
шлях був відкритий, вільний,
лад був безладний,
безвладний,
самочинний.
Котились слова її котигорошками,
перекотиполЯми й перекотипОлями,
і сльози градами,
і гради городами,
й полями голови (…)

Або —
зберігайте спокій і гроші в ощадбанку
велика німа реклама
дивиться мунком (…)

Чи таке:
Гора надимається, наче живіт на вдиху. Ти бачиш усе.
З долини-степу вийде життям із піхви світло нове.
І сіль, і крейда (біла), й сірий намул,
і зброя, й вугілля — буде прадавнє дно.
Із лона Тетіс — Танаїс — десниця — маленький Дон.
Гряде на повідь-сіверку та сонце-кров-любов.

Композиція книжки досить складна, її треба читати з різних боків, у деяких випадках навіть переходячи не з лівої сторінки на праву, але навпаки. Непросто побудовано й самі вірші. Їм притаманна система наскрізних мотивів (охочі, наприклад, можуть спробувати відгадати, що має означати жінка з хвостом-кометою чи, припустімо, сіль), літературних, релігійних, філософських алюзій, логічних побудов і багатозначних метафор. Подекуди також з’являються візуальні ефекти, словотворення та інші формальні ігри. Що ж, за цими текстами відчувається потужна поетична культура, з якою авторка перебуває в постійному жвавому діалозі.
От уже спалахи висвічують електричні судини неба —
таємні ходи небесної води, а чи навпаки —
таємні ходи світла, яке крокує водними судинами.
(Це найкраща метафора — антиприродна й вигадана —
літератури, бо де тут зміст і де тут форма.)
Хай там як — а я бачу це дерево просто зараз посеред стіни,
аж усі енциклопедичні слова на літеру Р
ритмічно вистрибують і шикуються в лави рим.
Римарій — каже мені світ.
Хайтам’як — кажу я, це моє нове ім’я.

Поезія у випадку Катріни Хаддад настільки орієнтована на творення (тобто на понад-творчість), що після прочитання книжки загальне враження має космогонічні ознаки. Приблизно як нічне небо, винесене на обкладинку й певною мірою в назву — одночасно ніжне і жаске.