Третій відгук на мою книжку написала Ганна Улюра 21 серпня 2018 року на сайті "Лівий берег" в огляді "І розступиться море: п'ять дебютних поетичних книжок":

До думки, що це – перша книжка Катерини Хаддад, теж треба звикнути, адже мова так само іде про оригінальний, сформований стиль. «Двокнижжя» вказує на композицію: збірник складається з двох розділів. Але асоціація, яка має виникнути з сакральними текстами, теж невипадкова. «Поезія епіфанії», – назве твори Хаддад у передмові Остап Сливинський; складно придумати вдаліше. «Ніч» і є поезією прозріння.

«На цій світлині забагато світла». Яскраво променить долоня Бога, що от-от підхопить тіло жінки, яка летить. «Яскраве» і «блищить» – часті гості в «Ночі», вони мають негативну конотацію: це не світло, а таке собі опромінювання. І той вірш тривожний. Бо то, як виявиться, екфраза – засвічена знімка, яка зафіксувала тіло, що падає на рівні другого поверху і за мить буде на землі. Забагато світла на фото, буквально. «На бруківці плодючий ґрунт, / тала вода – і на сажі / квітнуть маківки маків». І навіть якби на наступній сторінці не з’явилася згадка про копанку до центра землі на Грушевського. Навіть тоді було б видно, де ті води і вогні пролилися, і що то за квіти квітнуть, і з чого попелу каміння стало родючим. Поезія «Ночі» – дуже точна, попри свою сугестивність; ні, мабуть, якраз завдяки своїй сугестивності.

Досвіди раптового усвідомлення: коли ти про щось давно знав, а раптом побачив ті речі і явища такими, якими вони були сотворені. Кажуть, така природа любові: побачити світ таким, яким його сотворили. От їде вона в нічному автобусі (це титульний вірш «Ніч чужинців», близький до досконалості). Спостерігає за рухами юнака неподалік. Припускає: хреститься, хоча ні, то він так танцює, але ні: він глухонімий, це він говорить. Так родиться тут слово: з молитви і танцю. Треба перебрати безліч варіантів, поки знайдеш правильний. Головне: продовжувати дивитися, бажано впритул.

Тож тутешні продавці темряви, які щиро пишаються своєю професією, мають привід таки пишатися. Їхній товар якісний тоді, коли покупця від продавця не відрізнити. Хіба що в руках продавця тьмяно світить півмісяць; в насиченій біблійними символами поезії той півмісяць в руках темряви стає зламаною шостою печаткою. Темрява – товар затребуваний тоді, коли світло – зло. «Ніч» – вірші осяяння, темрява – першооснова їхнього існування.

Вони, ті вірші, насправді «затемнені», по-хорошому складні: їх треба буде розплутувати і розкодовувати. Щоб з тієї солі, наприклад, яка поетесі так важлива в системі образів, раптом проступила станція Сіль, де минуло дитинство, і «прадавнє дно», де буквально зародилося життя, і просолена кров’ю земля на Сході, що не родить відтак, а «миротворить», і палаючий на спиною Содом, на який не можна не обернутися. Бо тоді втратиш нагоду побачити світ таким, яким його сотворили. Таким, що прагне саморуйнації.

«Розступися, червона водо, ми йдемо додому. / Арфа-ріка солодка, як цукор-пісок Сахари, / сиреною вабить: верніться. Розступися, червона водо»