П'ятий відгук про "Ніч Чужинців" вийшов огляді від Наталії Бельченко для журналу "Шо" (№9-11 (155-157) 2018):

До підготовки цієї книжки, крім автора, долучився справді зоряний колектив поетів: редагувала її Маріанна Кияновська, передмову писав Остап Сливинський, ілюстрації робила Ганна Яновська. Видання здійснено в книгарні ім. Швайпольта Фіоля шляхом спільнокошту.
Передмова Остапа Сливинського - роздуми глибокого майстра, якого із захопленням читаєш завжди. І цей есей межує з його віршами: "кожен із води виносить хоча б одну мокру нитку, а з війни - хоч невелику тінь на сумлінні". А коли Остап говорить, що "поезія Катріни Хаддад - це поезія осяяння, поезія епіфанії", пригадуєш його власні твори й відчуваєш, це й про них також.
Остап зауважує і "життєдайну нісенітницю, яка виявляє щільне ядро речей". Абсурд життя справді глибший, ніж здається. Поетка загострює його в рядках про прагнення пересічної людини "засолити Ісуса, зробити його кишеньковим, / тримати при собі - як молитву на всяку потребу, / як тараньку днів до книги псалмів і змін". Сіль стає особливим символом у віршах поетки, яка народилася в Соледарі та якийсь час мешкала на станції Сіль.
Коли Катріна пише про "мертвих, що вбивають живих", ми здатні уявити, хоча про це не йшлося в попередніх рядках, як, на прикладі нашої країни, страшний спадок тоталітарної доби не хоче відпустити нас, як знеціненість людського життя по Гулагах і Голодоморах ладна зробити зі смерті звичну повсякденність. Але в цій книзі війна на сході України перегукується з трагедією сирійських біженців - кому, як не Катріні Хаддад, що відчуває свою сирійську кров, писати про те, що трапилося з тими людьми. Хтось для когось обов'язково є чужинцем, і на шляху до розуміння іншого можуть бути помічними ці вірші. Вірш про чужинців оздоблений каліграмою. І в ньому - про любов. Хоча "Ці чужинці заглушують усвідомлення, / залишаючи відчуття" і просять не вірити в любов.
А ще мені подобається, що в цій книзі майже всі вірші мають назви. Немов першотворення триває.