Книжка увійшла до короткого списку "Літакценту року - 2018" в номінації "Поезія" (поруч із такими потужними книжками й авторами: "Зимовий король" Остапа Сливинського, "Бунар" Катерини Калитко, "Антена" Сергія Жадана та "Після Криму" Світлани Поваляєвої; перемогу в номінації здобули "Зимовий король" та "Бунар", із чим хочеться тепло привітати прекрасних Остапа й Катю).
Натомість #НічЧужинців має тепер парочку схвальних відгуків членів журі:

Олена Галета:

Катріна Хаддад називає свою «Ніч чужинців» двокнижжям і починає зі зчеплення наративів, чи навіть зі щеплення наративів: як щепа, власна історія (родинна) прищеплюється на біблійне дерево Історії. До війни – після війни, своє – і засвоєне чи присвоєне. Курсивом авторка прищеплює чужі слова, перефразовані цитати на новому гіллі власних віршів, щоби напоїти новими соками, дати змогу знову рости. І плоди тепер ніби й ті, але все ж інші, раніше не бувалі. Тільки що вдіяти з кевларовим листям? Ці вірші виростають не в горщиках, а «із магми і насінини», з власного минулого. Над ними немає повної влади, слова наче щось недоговорюють, чи про Крим, чи про Донбас. І ця недомовленість робить раптом ще відчутнішою їхню недосяжність.

Видання напрочуд збалансоване, з продуманою симетричною формою: дві книжки – «Вогні і води, води і вогні» та «Домівка буття» – сходяться посередині у місці склейки. Немає завершення, тільки початок. Немає висновку, немає остаточного знання – тільки знання початкове, вміння розрізняти, бачити два в одному. Ще задовго до склейки, де той самий текст відбивається дзеркально у кожній із книжок, принцип симетрії дає про себе знати. Катріна Хаддад творить навіть не символи, а іконічні знаки, буквальні відтиски слів: дід Миколай Шевченко – він же справді і Миколай, і Шевченко; Світлодар уміщує дар; миро – у миротворців; красний – він і червоний, і красивий. Бути собою і бути водночас чимось іншим, однак у дзеркальному відображенні: «І тут я опинилася перед картиною-дзеркалом. На мене дивилася вологими здивованими очима газель на тлі пейзажу пензля Ніко Піросмані». А хто буде особливо уважним, помітить основну відмінність у поемі-склейці: там, де з одного боку – вона, з іншого – війна. Обрамленням їм – вірші-замовляння, експерименти з формою, у яку має вилитися дійсність.

Андрій Дрозда:

Я ніколи не читав першої збірки Катріни Хаддад, але її друга книга «Ніч чужинців» вражає як формальною майстерністю, так і емоційним зарядом. Ці поезії нагадують замовляння, голосіння, обрядові пісні і навіть молитви. У часи вже згаданої смерті літератури звернення до архаїчних і магічних форм поетики – це один іх небагатьох способів оживити мову. Катріні Хаддад – це успішно вдається. Вона пронизливо і щемко описує Донбас, Крим і Сирію, вміло вплітає у свої тексти елементи візуальної поезії та провадить діалог із Жадановими «Вогнепальними і ножовими».