Мовчки в пітьмі сидять – без вина і сну,
Згадують це усе, а усе – минуло,
Перебирають мертвий метал прикрас,
В пальцях хрусткі пожовклі світлини мнуть,
Спати б уже якраз.
Поміж дахів нічне самотиння виє.
Цей рок-н-рол зламався, несіть новий.
Ріки ночей повільних густі, гіркі,
Пам’ять зринає сиротами по шкірі,
Все, що уже  ніколи не буде так,
Всі, хто давно не наші і не такі,
Білі лункі міста,
Де вже давно живуть павуки та цвіль.
Армагедон прострочений. Все. Привіт.
Сенсу немає згадувати тепер
Пісню, яка у...