У літні ночі темних автострад,
Якими линуть вогняні сузір’я,
Втрачаю слух, тоді втрачаю зір я,
Себе – аж поки сни мої розіб’є
Неуникненна вранішня пора.
А ніч пливе. Розпечений бетон
Потроху віддає пекельну спеку.
І наче я всього нарешті спекалась,
І не наздожене мене ніхто.
Ні я, ні ті, хто сни мої плекав,
Ні вороги, ні друзі, ні знайомі.
Я – тільки ніч у спальному районі,
На дні небес потоки молока.
Строкаті
Непричесані
Зірки,
Очеретяні рукави ріки.
Дуби, такі суворі і скуйовджені.
Непевний...