Облітає всесвіт  – до жил дрібних,

рукавів галактик і темних рік.

І про що б не марив о цій порі  –

те насправді видно тобі крізь них.

Крізь прозорий час, найтемніший час,

крізь вино міцних, найміцніших чар.

Облітає листя в долоні міст,

у холодне срібло і глиб води.

Все, що обираємо ми самі,

все, що сонним нам навіває дим,

набирає плоть, проростає в сніг,

і важливе збудеться, інше  – ні.

Облітає сказане  – і кістяк,

як ніколи, видимий та чіткий.

Найчесніший час піднімає стяг,

і стаєш ти щирим  ...