Досить ґрунтовно про кризи та вихід з них на прикладі 6 країн:

- Фінляндія

- Японія

- Німеччина

- Чилі

- Індонезія

- Австралія

Також про сучасну кризу у США та глобально у цілому світі.

Автор досить цікаво подає дуже складні теми. Можливо є до чого доколупатися, якщо ти історик, проте загалом історії країн реально осягнути. Інформації достатньо та водночас не забагато, ви не заблукаєте в історичних датах, подіях та персоналіях.

 Даймонд розробив специфічний підхід для аналізу криз у країнах. Він їх змальовує так, як індивідуальну психологічну кризу в людини. З тими ж стадіями виходу з кризи. Тобто в кожному розділі схема однакова, що дозволяє структурно сприймати інформацію та порівнювати різні країни.

Дуже цікаво проводити паралелі з Україною. Особливо болісно це на прикладі Фінляндії. Деякі уроки інших країн теж, як на мене, є цінними. Я про Фінляндію чула лише розповіді тата, він там бував, коли служив в армії. І потім багато читав про фіно-радянську війну, тож я наслухана про фінських снайперів і всякі битви. Але лише зараз, перечитуючи їх історію, усвідомила, як це все подібно на анексію Криму та заграбастання Донбасу. Радянські війська також рятували своїх фіктивних "знедолених" російськомовних на території Фінляндії. Таке враження, що Кремль діє за якоюсь однаковою диявольською методичкою. 

Проте ще цікавіше було читати, як фіни викарабкувалися із тієї дупи. Перш за все, якою сильною була їх ідентичність та незламність у боротьбі. Все населення Карелії (а це 10% населення Фінляндії) покинуло ці землі. Вони принципово відмовилися жити під владою окупанта. Під час війни на фронт ішли від молодого до старого, чоловіки й жінки. Дуже великою кров'ю вони припинили наступ радянських військ. 

І ще цікавіше, що фіни робили далі. Європейським сильним країнам було не до Фінляндії, у них по своїх фронтах ішла війна. Тож фінським дипломатам довелося сам на сам вирішувати всі справи зі східним монстром. І їх тактика була гнучка - вони всіма засобами давали зрозуміти СРСР, що не зазіхають на свої території, не прагнуть їх повернути, не бажають помсти та війни. Бо в тих реаліях війна із Радянським Союзом означала б капець Фінляндії. 

І як результат фіни зберегли свою країну, хоча втратили Карелію. Проте давно вже обігнали СРСР та Росію, разом з Карелією. 


Одним із найцікавіших розділів для мене також був аналіз історії Японії. Країна сама по собі цікава. Японія дуже довго була ізольованою від решти світу, тож пропустила весь історичний двіж, який творився на континенті. Проте їх сильна сторона, що японці дуже швидко освоюють чужі надбання та втілюють у своїй країні з блискавичною швидкістю. На приклад, рушниці, які японці вперше побачили у 1540-х роках, їм наскільки сподобалися, що вони наштампували їх більше, ніж взагалі на той момент у світі було. Подібне відбувалося й у сфері управління країною. Японці переймали досвід західних країн та успішно втілювали систему освіти, структуру гілок влади та іншого. Не вигадували велосипед, словом, і зекономили не одне століття розвитку. Та ще й так, що обігнали багато європейських країн. 

Справді, Японія є найбільш інноваційною країною, якщо оцінювати це за кількістю патентів на душу населення. Але от з науковим прогресом у них слабо. Тут оцінюємо кількістю нобелівських лауреатів. 

- В чому ж проблема? Мало емігрантів. Я от не знала, що у США понад 75% нобелівських лауреатів є або емігрантами або їх прямими нащадками. Японці ж є найбільш національно-однорідною країною серед усіх розвинутих. Імміграція створює як проблеми, так і можливості. Але серед переваг, які дає імміграція для розвинутих країн - це переважно дешева робоча сила. 

- Ще одна проблема - японці не визнали своїх прогріхів, навіть не навчають у школах, яких звірств вони завдали у Китаї та Кореї. На відміну від Німеччини, де і влада, і суспільство розкаялися у злодіяннях, японці це роблять лиш "для галочки". А це не зміцнює їх стосунків із найближчими сусідами ну аж ніяк. 

- Старіння населення. Це чудово, що люди у доброму здоров'ї доживають до дуже поважного віку. Але от таких людей стає все більше пропорційно до  молодшого населення. Швидко наростає внутрішній борг, скоро вже не буде кому платити податки для цих всіх пенсій.

- Мало того, що робочого населення стає менше, так ще й половина з них, а саме жінки, не працюють. Тобто дуже мало жінок працюють, ще менше мають достойні зарплати. Традиційне ставлення до жінок мало змінилося в Японії, уряд не створює можливостей мамам працювати, і це відкидає Японію назад, у порівнянні з розвинутими країнами світу. Через таку традиційність вони програють, адже поглиблюють проблему зі сплатою податків. 

- Виснаження природних ресурсів. Всі розповідають, які японці природолюби, у них там ліси для спостереження за природою і т.д.. Але насправді вони не бережуть зовсім ресурси світового Океану, надмірно експлуатують рибні ресурси, не дотримуються міжнародних конвенцій, вбивають стільки китів, скільки їм заманеться. Це гробить природу та їх самих. До слова, серед усіх країн, у Японії найбільша частка імпортованих харчових продуктів. Вони рубають гілку на якій сидять. 

У Японії криза лише наростає. Історичну кризу із переналаштуванням напрямку розвитку вони колись пройшли успішно. Що буде з ними зараз? Хто зна.

Німеччина також дуже мене зацікавила. Адже великий шмат історії України пов'язаний із Німеччиною. Моя прабабця працювала там астербайтером, бабуся народилася під час війни, зокрема коли в їх селі відбувався бій. Як я вже згадувала, Німеччина визнала свою провину перед постраждалими та всім світом. Хоча це трапилося не одразу, ціле покоління виросло і наробило шуму в країні (студентські протести 1968 року) доки до німців дійшло, що не Гітлер у всьому винен, що усі вони були руками тієї страшної системи. 

Німеччині взагалі не пощастило по життю, адже їх сусідами сумарно було 27 країн, багато з яких амбітні та сильні. Та й ландшафт дуже спрощує воєнні вторгнення. Тому недолугі політики приносили дуже багато шкоди й ця країна настраждалася за своєї історії.

Досить неочікуваною для мене проблемою США є погіршення демократії, поляризація суспільства, корупція. 

Світові проблеми також у цій книзі проаналізовані в ключі кризи.

Чи є книга об'єктивною? Не знаю. Підхід науковий, у вступі автор пояснює методику, вкінці чималий список використаних джерел. Справді наукова праця і це викликає довіру.