Ганна Кузьо's Blog

Яким може бути світ через декілька десятиліть, враховуючи сучасні технології й новітні винаходи? Дуже оптимістична книга. Я еколог й ознайомлена трохи із проблемами, які вже є і ще чекають нас у зв’язку зі знищенням природи - втратою біорізноманіття, природних екосистем й кліматичними змінами. Нічого хорошого нас не чекає, і якщо у нас не буде чистої води, повітря й ґрунтів, то ніякі технології не зроблять наше життя кращим. Тобто звісно, деякі інновації вражають й дають надію. На приклад, ідея створення роботів-запилювачів якось не втішає, якщо є розуміння, що людство знищує комах через використання інсектицидів.

Ну і друга причина, яка зводить нанівець всі позитивні враження від книги - це війна в Україні. Якось дуже дратує читати наївні оптимістичні ідеї про подолання продовольчої кризи, сучасні міста тощо. Коли в Маріуполі епідемія холери через окупантів й світу загрожує продовольча криза через них же, то якось не віриться оптимістичним прогнозам, які написали ситі чоловіки десь у силіконовій долині. Людству не світить ця вся фантастика.

Та заради справедливості, коротко поясню, про що розповідає книга. Читати справді цікаво, визнаю.

Усі експотенціальні технології проходять через цикл шість Д : диджиталізація, дематеріалізація, дезорієнтація, дестабілізація, демонетизація, демократизація.

Трохи про сприятливе середовище для інновацій:

заощаджений час (завдяки тим же технологіям, які дозволяють витрачати менше часу на побутові справи, як от приготування їжі, прибирання тощо) доступність капіталу (на приклад, краудфандинг) демонетизація більше геніїв (як багато талановитих людей не можуть отримати можливість для самореалізації! це проблема) комунікація (зв’язки вирішують все. Без знайомств й можливостей ніякі гарні ідеї не матимуть шанс побачити світ) нові бізнес-моделі довголіття (ну тут автори напевно мають на увазі довголіття тих розумних й успішних людей, які розвиватимуть технології, ну ок) А далі про ймовірні інновації у деяких сферах, які вже на порозі: 

Шопінг вже не той: тут мова про онлайн покупки, які будуть поєднуватися із віртуальною реальністю та штучним інтелектом, що підбиратиме для вас те, що потрібно. тут також про безвідходне виробництво, про магазини без касирів про вплив 3Д принтерів на мережі постачання (типу їх вже не потрібно буде, якщо всі зможуть друкувати собі запчастини на 3Д принтерах) реклама. Нас чекає щось подібне на фантастичні фільми, де реклама супроводжує нас усюди вже не голосом Сірі, а 3Д образами, використовуючи дані про нас. Трохи стрьомно Розваги. Хліба і видовищ - все, що треба людям. Тож розваги поглинають передові технології. Голографічні технології, діпфейк, користувацький контент у відеоіграх і всяке таке, без чого люди “не можуть жити” Освіта. Освіта після розваг, звісно. Але без неї не буде нашого майбутнього, тож не можна оминути цю важливу галузь. Автори вважають, що майбутнє за вчителями-андроїдами. Медицина теж пов’язана зі штучним інтелектом та роботами. Діагностика значно покращиться завдяки штучному інтелекту й використанню даних за допомогою наручних браслетів абощо. Хірургічні операції вже частково здійснюються роботами і надалі їх використання збільшуватиметься. Також автори вірять у редагування геному людини (на приклад для того, щоб позбутися ризику спадкових хвороб) Цілий розділ присвячений довголіттю. Дуже стисло про наявні технології, зокрема компанії Samumed й Alkahest, які займаються питанням лікування артриту й хвороби Альцгеймера. Мені дуже цікаво було почитати про страхування. Є ідея аби люди платили різну суму страхових внесків, залежно від стилю життя, звичок, харчування тощо. Тобто, якщо людина часто напивається, їсть шкідливу їжу, не займається спортом то платитиме більше за свою страхівку, адже ризик, що з такою людиною щось трапиться є значно більшим, ніж у тих, хто принаймні робить все можливе, щоб не захворіти. Те саме із автомобільними страхівками. Вже зараз є компанії, які аналізують стиль водіння і є ідеї, щоб це впливало на суму страхового внеску. Make sense, але мені в цьому не імпонує всюдисуще око штучного інтелекту, який стежить за кожною дією. Майбутнє їжі. Тут все крутиться навколо великих міст у США, тож не знаю, що цей розділ може мати спільного з нами, особливо зараз. Цікаво почитати загалом. Зміни клімату й втрати природних екосистем. От тут я розчарована. Чесно кажучи, склалося враження, що або автори ніц не тямлять в тому, як працюють екосистеми, або просто загралися в казковий технологічний світ. Те, що я тут побачила немає нічого спільного із вирішенням справжніх загроз втрати природи. Загалом книга цікава й легка. Думаю, читати варто, щоб не втрачати оптимізм й бути в курсі поступу. Але майбутнє далі, ніж здається...

 
Книга, яку можна дарувати дітям та підліткам. Проте дорослим також, я вважаю. Тут зібрані історії 59 українців та українок, які зробили значний вклад в розбудову нашої держави, та/або стали видатними за кордоном. Українці, якими варто пишатися!

І тут мова не лише про таких відомих особистостей, як Тарас Шевченко, Степан Бендера, княгиня Ольга. Я для себе відкрила Сержа Лифара, який був партнером Коко Шанель, Володимира Титла, який малював перший повнометражний мультик Діснея, Ігора Сікорського, який почав компанію Sikorskyj Aircraft та розробив літаки, які можуть сідати на воду. У світлі сьогодення, найбільше вразила історія Михайла Білинського, який створив Гуцульські полки морської піхоти Директорії УНР в часи Скоропадського.

Кожна історія є стислою, проте дуже цікавою, можна фільм знімати про кожну людину. А ще ці історії надихають ще більше любити Україну та боротись за неї. Нагадує, що кожен своєю працею може здобувати перемогу в тому, що робить добросовісно та професійно. Дякую автору за оптимізм та віру в перемогу! І за автограф, це приємна деталь) 


Замовити книгу можна тут: https://zhurawell.com.ua/ 
Автор підписує книги при замовленні з цього сайту, якщо ви напишете про це) Та й взагалі, на сайті багато цікавих товарів, раджу поглянути.

 Книга дуже цікава та болісна. Я почала читати й не змогла зупинитися, доки не перегорнула останню сторінку. Всі плани на день пішли коту під хвіст. Але я не шкоду, адже ця книга додала мені розуміння, чому люди, які жили за комунізму й були очевидцями цього режиму, з піною з рота вихваляють його. Або чому постраждалі від жорстоких репресій плакали через смерть Сталіна.

Автор аналізує вплив Голодомору та сталінських репресій на сучасних українців. Колективна історична травма має свої наслідки й у сьогоденні, часто про них ми можемо й не здогадуватися. Розбір цікавий та підкріплений численними свідченнями очевидців, дослідженнями істориків, психологів та соціологів. 

Про сталінські репресії

Я в школі ніколи не цікавилась біографіями поетів та письменників (ще б, встигнути б прочитати все та твори нашкрябати), тож була щиро здивована історією Володимира Сосюри. Автор прекрасного вірша "Ти знаєш, що ти людина", перші рядки якого пам'ятає, напевно, кожен учень й випускник, був зламаний тоталітарною системою. Хочеться вірити, що всі видатні українці були залізобетонними та сильними духом, але ж вони були живими людьми. І те, що вони пережили - фізичний та моральний тиск, великий страх за своє життя та життя близьких, знецінення, подачки та постійне приниження - це багатьох ламало назавжди. 

Радянська тоталітарна система блискуче використовувала методи примусового переконання:

- ізоляція (наприклад, в одиночній камері), але це була й культурна ізоляція. У радянських умовах ізоляційну роль виконувала цензура та використання подвійних стандартів. Саме по собі руйнування церков, традицій, переписування історії було формою культурної ізоляції.

- введення в стан психічного та фізичного виснаження. Голодомор, трудодні, п'ятирічки, довгий робочий день. У людей не залишалося часу на особисте життя, розвиток, ні на що, крім виживання. Як кувався радянський народ - це потрібно усвідомити. Для цього використовувалися психологічні інструменти, які добре досліджені зараз. Ізоляція, фізичне виснаження та голод. Це були реалії українців в довоєнний та післявоєнний період. На цьому ґрунті й насаджувалася "правильна" ідеологія. Викривлене сприйняття дійсності передавалося з покоління в покоління, тому й досі ми чуємо хвалу радянському союзу

 - монополізація сприйняття, концентрація уваги на агресорі методом страху. Як у 1984 Орвела, відчуття, що "старший брат стежить за тобою" було реалією радянського життя. Як наслідок - самоцензура. Вимушене мовчання як наслідок самоцензури було одним з потужних психологічних чинників, здатних призвести до деформації свідомості."

- відпущення «гріхів», якщо якийсь патріот "послизнувся" і не дай Бог десь критикував владу, його тримали на волосинці від смерті. І якщо такій людині дарували милість, це часто прихиляло цього бунтівника до влади. "Сталін любив відчувати себе богом, за волосинку тримаючи людину над прірвою та спостерігаючи, як вона кумедно дригається."

- знецінення індивідуальності. "Громадського діяча, який висловлює «небезпечні» думки, треба посадити в божевільню, обдарованому письменнику сказати, що його твори погані… Тих, хто був проти системи, тримали в страху й змушували вихваляти її автор мовчав, бо не мав нічого доброго сказати про радянську владу. «Край конав, а ти мав право битися головою об стіну й мовчати. Ні, не мав права мовчати»"

В Україні зараз живуть мільйони пенсіонерів, які все життя робили не те, чого їм хотілося, боролися за «світле майбутнє», «жертвували собою», а тепер їхня жертовність виявилася марною

І це так прикро і несправедливо! 

Про Голодомор

Особливо цікавим було дослідження українців, які під час Голодомору були віком від 1 до 7 років, і людей того ж віку, але чиє дитинство  минуло на територіях, які не постраждали від Голодомору. І наскільки відрізняються ці дві групи людей! Звісно, такі глибокі не пропрацьовані травми передавалися наступному поколінню, тож ми досі пожинаємо плоди геноциду українців. 

Вплив голоду та страху на дитячу психіку і як наслідок на ціле покоління українців: катастрофічне «зменшення життєздатності та життєстійкості» українського народу, нівелювання рис, які визначають суб’єктність особистості, таких як людська гідність, національна гордість, ініціативність. Історична травма, спричинена Голодомором призвела до краху системи цінностей, переконань, уявлень про світ, зміни ставлення до себе та загалом до життя у потерпіл, які свій негативний життєвий досвід передали нащадкам.

Люди, які пережили геноцид, жили з болісним відчуттям неповноцінності, менше себе любили, нижче оцінювали свої здібності, більше сумнівалися в ефективності своїх дій, а відповідно відчували себе менш щасливими та успішними, а ставши батьками, вони не могли виховати своїх дітей впевненими в собі, оптимістичними, наполегливими, навчити їх бути господарями свого життя, відповідально ставитися до власного здоров’я тощо. 

Знецінення життя є одним із найважливіших наслідків Голодомору. Яким могло бути ставлення до життя, якщо селяни спостерігали, як такі самі селяни помирають просто на вулицях? У сучасних умовах досвід приниження наших предків у 1930-х роках проявляється в неповазі до себе та представників свого етносу, у власне селянському комплексі меншовартості (у порівнянні з мешканцями міст). До того ж в українських селян не було можливості (на відміну від тих, хто пережив блокаду Ленінграда, на приклад) отримати моральну винагороду через покарання кривдників. Їхніх кривдників возвеличували, ставили пам'ятники, називала їх іменами вулиці. Не маючи можливості вилити свій гнів безпосередньо на кривдника, на боці якого була могутня репресивна машина, радянські українці в 1930-х роках змушені були спрямовувати його на самих себе та своїх рідних.

Автор розбирає те, як українське селянство пережило втрату суб'єктності та регресію внаслідок Голодомору. Суб'єктність - це здатність людини бути джерелом власної активності, бути творцем свого життя. Людина з високим рівнем суб’єктності мислить і діє: «Я хочу і можу», натомість з низьким рівнем суб’єктності міркує навпаки: «Я не можу цього здійснити і не смію хотіти, я зобов’язаний». Один із найгірших наслідків Голодомору - це регресія, – втрата віри, совісті, моралі. У сільську культуру на рубежі 1920–1930 років увійшли нетипові риси: крадіжки, пияцтво, падіння моралі, доноси, жорстокість та вбивства, байдужість до рідних, зневажливе ставлення до мертвих, самогубства. І це було наслідком того, що держава поводилася як злодій, привласнюючи селянське майно, викидаючи господарів із домівок, забираючи їжу та видаючи злочинні накази.  Святе споконвічне право на власність було скасовано, розмивалися межі понять «вкрадене» та «своє». Люди, які все віддали державі, змушені були тепер «злочинно» приховувати від влади останні харчі, щоб не померти з голоду. Світ перевернувся в очах селянина. Вчорашні ледарі та пияки, які вважалися «декласованими та деградованими елементами», раптом стали помічниками влади. Такі «активісти» заходили в селянські хати – залякували та грабували. Це ламало людей назважди.

Ще один жахливий наслідок Голодомору - це "навчена безпорадність". Нетипова для українців пасивність. Український селянин, який завжди був господарним та самодостатнім, раптом став куркулем та ворогом народу. Суттєва складова нашого менталітету: конформізм у судженнях та в поведінці, придушення волі, домінування в свідомості та поведінці масових тенденцій над індивідуальними – такими є наслідки Голодомору для українського села.

Жилка приватного господарювання була втрачена селянами. За висловом соціолога Є. Головахи, сучасній Україні «необхідна переорієнтація цілих прошарків суспільства на середній клас та мале підприємництво». До зубожіння селянської спільноти та занепаду приватної ініціативи на селі спричинилася також заборона кустарного виробництва. Майстри втратили статус, їхнє мистецтво в нових умовах виявилося непотрібним, у них відбирали всі їхні інструменти. Зі страху та безвиході вимушено формувалися такі соціально-психологічні риси, як підлабузництво, лицемірство, бо від влади залежав розподіл радянських благ, дефіцитних товарів тощо.

Також Голодомор та репресії видозмінили інститут сім'ї. Комуністична пропаганда були спрямовані на знищення в свідомості громадян образу народу й родини, бо людьми без коріння легше маніпулювати. І це, певною мірою, вдалося. Із приходом радянської влади селянський патріархальний світ перевернувся і занепад почався саме з голови – із батьківської влади. Розкуркулення, колективізація призвели до втрати авторитету батька. Батько, який був головою родини й забезпечував сім'ю, тепер був нездатний нагодувати дітей, які помирали на його очах. Більшість дітей, які застали Голодомор, втратили батьків і потрапляли в інтернати. Якщо дитина потрапляла в дитячий будинок, її змушували при свідках зрікатися батьків, засуджувати їх, особливо якщо ті були не просто «куркулі», а «політичні». Листування дітей та батьків чи інших родичів заборонялося. Якщо до колективізації та Голодомору українська сім’я залишалася міцним ядром, осередком життєвої мудрості,матеріальною та духовною опор. Водночас українці втрачали свої обряди, які зміцнювали родини та громади, давали відчуття спокою та важливості життя.

Тож що ми маємо зараз - віктимність: 1) схильність бачити себе жертвою злочину; 2) дії та вчинки особи, які провокують агресію злочинця; 3) готовність особи стати об’єктом злочину; 4) демонстрація власної незахищеності та слабкості; 5) комплекс жертви."

Одна з таких цінностей, яка була знищена Голодомором, – здатність сприймати світ як добрий і безпечний. Людина, яка боїться, не може повноцінно функціонувати в суспільстві. Передавати позитивний життєвий досвід нащадкам. Вона буде в першу чергу дбати про свою безпеку. Голодомор, репресії, примусова колективізація, а також колоніальний досвід перебування у складі Російської імперії, сформував в українців стійку недовіру до державної влади, яка тривалий час була чужою та ворожою.

Ще один наслідок Голодомору - конформність, тобто схильність до зміни поведінки під тиском, готовність пристосуватися до існуючих обставин. Загалом ця риса у більшій чи меншій мірі властива кожному суспільству, але в Україні вона має регіональну залежність. Також регіональний характер має алкоголізм - набагато більше спиртного вживають у східних областях, де експеримент із виведення радянської людини просунувся далі, ніж у західних.

І не варто махати рукою, буцімто, коли той Голодомор був, вже всі повмирали, яке відношення має до сучасності. Має. Чи може онук, який не був свідком Голодомору та репресій, успадкувати психологічні проблеми діда? Якщо колективна травма в одному поколінні не була належним чином психологічно опрацьована, вона передається наступному поколінню. "Больові точки" нашого постгеноцидного, посттоталітарного соціуму: занижена самооцінка та комплекс меншовартості; навчена безпорадність та її вияв – уникаюча поведінка; недостатня суб’єктність; проблема особистісних кордонів та схильність до залежної поведінки; «шпаринне бачення»; зневага до свого тіла;схильність до переїдання та проблема міри; ослаблене почуття національної солідарності, розпорошеність суспільства, страх перед представниками влади; апріорне сприйняття світу як загрозливого, небезпечного (страх перед життям), а відповідно недостатня ініціативність, недостатня самореалізованість та слабко виражений альтруїзм. Це наша реальність зараз.

Найстрашніше, як на мене - це те, що жертви репресій не те, що не боролися (хоча не так, адже було понад 3000 селянських повстань), але ті, хто вижили, часто сприймали новий світогляд, нав'язаний режимом. Мало з них пам'ятають Голодомор та усвідомлюють його як трагедію. Люди, які пережили розкуркулення та Голодомор, виправдовують свого кривдника та ностальгують за радянською владою через декілька причин
1) поразка українського державницького проекту
2) втома від війн та революцій
3) успіхи радянської пропаганди

Чому так? Під час голоду багато лбдей пережили психічні стани звуженої свідомості. Пам’ять стає вибірковою, все, що не пов’язане з базовою потребою, забувається. Голод досить часто змінює «наповнення нашої свідомості», наші переконання та вірування, моральні оцінки й естетичні смаки, симпатії й антипатії, наш світогляд, ідеали, до яких ми прагнемо. На етапі апатії відбувається розпад особистості внаслідок руйнування її складових, якими є: цінності, воля, впевненість у собі, емоційна сфера, мотивації, життєві сценарії, переконання,навички, здатність до критичного осмислення"

Побувавши в українських селах після Голодомору, журналіст А. Галан із прикрим здивуванням відзначив той факт, що частина населення «забула», пробачила владі жахливий злочин.

Внаслідок голодомору сенед українців утворився смисловий вузол: страх смерті від голоду несвідомо переносився на ситуацію, пов’язану з відродженням та функціонуванням української мови та культур. Тобто «смисловий вузол»: українська мова та культура = голодна смерть.

Так голодом, репресіями, страхом «прищеплювалася» радянська ідентичність мешканцям Центральної та Східної України. Набуті в 1930х риси наших громадян,як відчуження від батьківської культури, зречення української національності та мови, зміна прізвищ, та проголошення «вищості»російської культури,можна вважати ознаками дії захисного механізму–ідентифікації з агресором. Ідентифікацією з агресором називається процес,який призводить до формування травматичного психологічного зв’язку між жертвою та її кривдником.При цьому жертва засвоює світоглядні орієнтири агресора та його моделі поведінки. Якщо в момент очікування смерті агресор несподівано виявляє хоч найменшу «доброту», надає жертві допомогу, подає надію на порятунок, на нього накладається образ батька та захисника з усіма належними емоційними нашаруваннями. Це добре відомо зараз як Стокгольмський синдром. Невизнання Голодомору українцями свідчить про травматичну залежність, яка також була й у китайців, які заперечували штучний голод, організований Мао Цзедуном. Ми у цьому не унікальні. Мало того, у людей, які пережили геноцид, спостерігається часто відчуття провини перед агресором. 

Головною причиною українського лиха, як і багатьох геноцидів інших народів, було те, що до влади прийшли люди, які «не належали до культури переважаючої кількості населення». 91,2 % всіх загиблих від голоду в 1932–1933 рр. в Україні були етнічні українці. Тільки в 1930 році в Україні було зафіксовано близько 4 тисяч повстань, у яких взяли участь мільйон осіб. Тож під час голодомору «причина смерті - українець»

Це все жахливо несправедливо та боляче, але приємно, що автор завершує книгу на позитивному акорді із порадами та засобами, як нам подолати ці травми і як себе поводити, щоб в особистому житті не наслідувати ті руйнівні патерни поведінки.

Я не беруся критикувати чи аналізувати інформацію, яку надає автор - я довіряю та поважаю цю книгу завдяки численним науковим аргументам та свідченням очевидців. 

Читати боляче, але це нам, українцям дуже потрібно. Адже позбутися наслідків суспільної травми можна лише усвідомлюючи та проговорюючи. 

"жива істота, переживши насильство та відчувши, що від її дій нічого не змінюється (так відбувається нівеляція суб’єктності), через певний час втрачає гостроту інстинкту втечі та «добровільно» залишається в неволі."

Свого часу в СРСР поширеним був анекдот про «шість заповідей радянського громадянина»: «1. Не думай. 2. Якщо подумав, – не кажи. 3. Сказав – не записуй. 4. Записав – не друкуй. 5. Надрукував – не підписуй. 6. Підписав – спростуй»

1. Дорослішання

Особистість людини змінюється декілька разів протягом життя, переважно з циклічністю 7-10 років. Перша ідентичність - це дитина. Через відсутність міфологізації та обрядовості сучасного суспільства часто підлітки не проходять етап відділення від батьків та вхід у стан дорослої людини.

Перший етап дорослості триває приблизно від 12 до 40 років. "Первая взрослость, которая фактически может продолжаться всю жизнь, на самом деле является зачаточным существованием, характеризующимся отсутствием глубины и уникальности, благодаря которым человек становится истинной индивидуальностью."

"важно заметить, что вторая взрослость может наступить только при разрушении временных идентичностей и гибели ложного Я. Боль от этих потерь могут скомпенсировать награды в будущей новой жизни, но, оказавшись на Перевале, можно почувствовать только умирание."

Світ дорослих людей - це просто купа дітей, які грають дорослі ролі. І деякі з них навіть вірять, що вони і є втіленням цих ролей. Магическое мышление детства и героическое мышление растянувшегося подросткового возраста, называемого первой взрослостью, только доказывают неадекватность представления человека о реальной жизни. Экспансивное, властное Эго трансформирует детскую беззащитность в ощущение величия.

Супружеские отношения питаются жидкой социальной кашицей, состоящей из сходства интересов, постоянства отношений и совместного проживания. Любые близкие отношения являются нелегким бременем, потому что каждый пытается в них найти того Самого Близкого Другого, которым когда-то был родитель.

Одна із знакових подій "перевалу" - це усвідомлення несправедливості життя. Ми не жнемо те, що сіяли, не завжди наші старання мають позитивний результат. "Одним из самых сильных стрессов во время перехода через Перевал является крах нашего тайного соглашения с космосом, то есть крах наших ожиданий, заключавшихся в том, что если мы будем правильно себя вести, проявляя сердечное тепло и добрые намерения, то должны добиться успеха. Мы предполагали, что с космосом у нас существует договор о взаимодействии. Если мы, со своей стороны, что-то делаем для вселенной, то и вселенная, со своей стороны, тоже должна что-то делать для нас."

Конечный смысл этого перехода заключается в том, чтобы вплотную исследовать свои зависимости, комплексы и страхи, не прибегая к посредничеству других людей. От нас требуется перестать злиться на других за то, что выпало на нашу долю, и взять на себя полную ответственность за свое материальное положение, эмоциональное состояние и духовное развитие.

2. Тінь - альтер Его

Невроз является ценой, которую человечество платит за цивилизацию. Социальные требования, с которыми человек сталкивается, начиная с семьи, в которой он родился, расщепляют содержание психики и тем самым увеличивают его Тень. Тень – это травма, которая наносится человеческой природе из-за внедрения коллективных социальных ценностей. Поэтому конфронтация с Тенью и ее интеграция позволяют исцелить невротическое расщепление и восстановить процесс развития личности.

3. Стосунки

все факты свидетельствуют о том, что браки, основанные на взаимной выгоде, имеют больше шансов сохраниться, чем браки, основанные на романтических мечтах и взаимных проекциях.

Ницше как-то заметил, что брак – это разговор, длительный диалог. Если человек не готов участвовать в таком длительном диалоге, значит, он не готов к долговременным близким отношениям. Многие супружеские пары с большим стажем уже давным-давно исчерпали все темы для разговора, так как каждый из супругов перестал развивать свою индивидуальность. Если сделать акцент на индивидуальном развитии, то у каждого из нас появится интересный собеседник.

Идеальная модель семейной терапии, по всей видимости, должна включать в себя обязательный курс индивидуальной терапии, который необходимо пройти каждому из супругов, чтобы максимально сконцентрироваться на своих потребностях в личностном развитии. Можно приходить на сессии вместе с партнером для работы не только над «изношенными» в прошлом семейными паттернами, но и над новыми надеждами и планами на будущее.

Проблема бути собою для жінок трохи більша, адже перед ними стоїть високий бар'єр очікувань. Жінка має бути "правильною" і за свою правильність платить не лише вона, але й її близькі. У чоловіків же частіше проблема емоційної німоти. 

Роберт Хопке в своей книге «Мужские сны и исцеление мужчин» утверждает, что мужчине требуется примерно год индивидуальной терапии, прежде чем он сможет интериоризировать и признать свои истинные чувства, – целый год лишь для достижения того уровня самоощущения, которое, как правило, у женщины существует изначально [47]. Я полагаю, что он прав, однако сколько мужчин готовы целый год проходить терапию лишь для того, чтоб достичь этой отправной точки? К счастью, некоторые из них все-таки ее проходят, но многие избегают – и потому проигрывают. Будучи жертвами патриархальности, они признают лишь присутствие или отсутствие власти, считая ее признаком своей мужественности

Смысл внебрачных отношений в среднем возрасте заключается в том, чтобы вернуться назад и подобрать то, что потерялось в процессе развития. Хотя все то, что не развилось в должной мере, закипает и стремится вырваться из глубин сознания, попрежнему остается непознанным. Бессознательное же проецируется на другого человека, который, благодаря таинственному сканированию нашего бессознательного, присоединяется к неразвившейся части нашей личности. Так реализуется наше стремление к целостности и завершенности.

трансформация супружеских отношений в среднем возрасте включает в себя три обязательных шага. 

1. Супруги должны взять на себя ответственность за свое психологическое благополучие. 

2. Им следует согласиться, что все, что с ними происходило и происходит, является их общим достоянием, и что не стоит перекладывать на Другого ни прошлые травмы, ни надежды на будущее. Вместе с тем каждый из них должен открыться и постараться понять переживания Другого. 

3. Им следует согласиться на долговременное участие в таком диалоге.

4. Батьківство 

Однако тот родитель, который живет своей собственной жизнью, не испытывает бессознательной ревности к ребенку и не проецирует на него свои ожидания и ограничения. Чем больше развита его индивидуальность, тем более свободным чувствует себя ребенок.

5. Робота

Фрейд придерживался мнения, что работа является обязательной составляющей здоровья, но какая именно работа? Есть огромная разница между работой и призванием. Работа – это средство, с помощью которого мы зарабатываем деньги, чтобы решить свои материальные проблемы. Призвание (от латинского слова vocatus, зов) – это то, к чему нас постоянно влечет жизненная энергия.

В жизни не мы выбираем себе призвание, это оно выбирает нас. Наш выбор заключается только в том, как мы реагируем на этот выбор. Наше призвание может не иметь ничего общего с зарабатыванием денег.

6. Тінь

Напомним читателю, что Тенью называют весь тот психический материал, который был вытеснен из человеческого сознания. Чем полнее мы наполняем тот или иной конкретный образ Я, чем больше развивается у нас односторонняя адаптация к реальности и чем сильнее мы стремимся к безопасности в среднем возрасте, тем неизбежнее и беспокойнее становятся вторжения Тени. Тень следует сравнивать не со злом: более уместно сравнить ее с невостребованной жизнью. Сама по себе Тень имеет очень большой потенциал. Осознание Тени делает нас более человечными и более интересными. Человек, скрывающий свою Тень, очень вежлив и обходителен, но совершенно не интересен. Желание высвободить свои теневые импульсы, равно как и вытесненные творческие способности, признать их и позволить им выйти на поверхность – это необходимый шаг, ведущий к их интеграции. Весь материал, составляющий негативное содержание Тени: ярость, похоть, гнев и т. д. – при бессознательном отыгрывании может вызвать необратимые разрушительные последствия, но при сознательном одобрении и канализации приведет к открытию новых направлений развития и новых источников энергии.

Мы должны изучить, какие черты или качества окружающих вызывают у нас отторжение или зависть, и признать наличие этих качеств у себя.

симптомы, которые характеризуют переход через средний возраст. Таковыми являются скука, смена места работы или партнера, злоупотребление алкоголем или наркотиками, самоуничижительные мысли и поступки, непостоянство в отношениях, депрессия, тревога и навязчивые мысли. За данными симптомами скрываются две фундаментальные истины. Первая заключается в том, что существует огромная внутренняя сила, которая давит изнутри. Эта побудительная сила носит разрушительный характер, вызывая тревожность при ее осознании и депрессию при ее подавлении. Вторая фундаментальная истина заключается в том, что прежние стили поведения, которые сдерживали такого рода внутренние импульсы, в тяжелые времена сопровождаются усилением тревоги и меньшей эффективностью.

мы вынуждены выбирать между социальной идеологией и индивидуальным неврозом.

7. Як знайти своє Я

Мы оказались в открытом море душевных передряг, разумеется, вместе со многими другими, но выплыть можно, только надеясь на собственные силы. Истина оказывается довольно простой и заключается в следующем: то, что нам следует знать, должно прийти изнутри. Если мы сможем соразмерить свою жизнь с этой истиной, каких бы шишек мы ни набили на этом пути, мы обретем исцеление, надежду и возможность начать новую жизнь. Ранние детские переживания, а позже – влияние культуры привели нас к внутренней разобщенности со своим Я. Только воссоединившись со своей внутренней истиной, мы сможем твердо встать на ноги и вернуться на правильный путь.

Парадокс индивидуации заключается в том, что мы лучше всего поддерживаем близкие отношения, когда достигаем такого уровня внутреннего развития, что не нуждаемся уже в энергетической подпитке со стороны окружающих.

Страх погрузиться в собственные глубины – это наш враг.

Вот некоторые важные аксиомы: 1. Жизнь без страсти – это жизнь без глубины. 2. Страсть, хотя она и представляет опасность для порядка, предсказуемости, а иногда и душевного здоровья, свидетельствует о наличии жизненной силы. 3. Нельзя приблизиться к богам, к архетипическим глубинам, не рискуя с головой окунуться в бесконечность жизни, ибо таковы пожелания богов и веления страсти. 4. Поиск новых страстных увлечений и занятие интересным и приятным для себя делом способствуют процессу индивидуации.

«Кто я такой, если вычесть мою индивидуальную историю и те роли, которые мне приходилось исполнять?»

Переход через Перевал в середине пути происходит в страшной борьбе между социализированной личностью и требованиями, которые предъявляет самость. Человек, испытывающий такое переживание, часто впадает в панику и говорит: «Я больше не знаю, кто я».

Нам не стоит механически аплодировать юбилярам, отмечающим золотую свадьбу, не зная о том, какие чувства они испытывали в течение этих пятидесяти лет. Быть может, они боялись изменений, боялись быть честными друг с другом – и страдали от этого.

Полтора века тому назад Мэттью Арнольд заметил, что мы блуждаем «меж двух миров, один уж мертв, другой бессилен, чтоб родиться». Хорошо это или плохо, но получилось так, что психическая гравитация сместилась от институционального выбора к индивидуальному. Перевал в середине пути сегодня существует не только потому, что люди живут достаточно долго, но и потому, что современное западное общество должно признать: нам самим принадлежит теперь главная роль в формировании нашей жизни.

Реалистическое мышление в среднем возрасте имеет определенную цель: сохранение равновесия и восстановление смиренного, но достойного отношения человека к окружающему его миру.

Личность не дается человеку от Бога; она создается в ежедневной борьбе с дьявольским сомнением и неодобрением, порождающими депрессию и ощущение ненужности.

Если мы осознаем, что больше нет убеждений, на основании которых мы прожили свою жизнь, что стратегии нашего поведения как взрослеющей личности ведут к декомпенсации, что наше мировоззрение распадается на части, – тогда это смятение становится вполне понятными

Я думаю, что авторитарное и бессознательное духовенство приносит людям скорее вред, чем пользу. Вина и угроза изгнания из сообщества служили мощными сдерживающими факторами человеческого развития. (Нет ничего случайного в том, что в древности изгнание считалось худшим наказанием. Такая защита от страха изгнания называется виной.

Українська ідентичність - те, що я почала усвідомлювати після Революції Гідності. З початком війни мене почала цікавити й ідентичність Донбасу. Навіть не так - я просто задумалась над тим, що геть зовсім не знаю, що там за люди живуть. Це ж теж Україна, але для мене - Terra Inkognita. Інший полюс України. Потяг Львів-Бахмут, Львів-Лисичанськ, колись, пригадую, був Львів-Луганськ. Край світу. Багато агресії та звинувачень у війні я чула на адресу мешканців Донбасу. Буцімто, вони накликали Мордор. З іншого боку маю декількох знайомих донеччан, на яких я в дечому й рівняюся. Прийшов час трошки знайомитись зі сходом України. Бо це також Україна. З нею я трішки познайомилася завдяки блогу Наталки Михальченко #гіднасхід, яка знайомить з українським сходом та його туристичним потенціалом зокрема. Наступний крок - я вперше насправді побувала на Донеччині (перший раз - це був екологічний конкурс в Донецьку, де ми працювали з 8 ранку до 8 вечора й сиділи в чотирьох стінах). Національний природний парк "Святі гори" - це така природна перлина, яку без перебільшень можна назвати казковою.

Перейду нарешті від ліричного вступу до вражень від книги Михеда.

По-перше, я зрозуміла, що не варто користуватися словом "Донбас": "Донбас - це Донбаський вугільний басейн, який більшою частиною не збігається ні з окупованими територіями, ні з українськими територіями як такими. Це міряння світу культури світом промисловості та грошей".

По-друге, я побачила, що Донбас - частина Донецької та Луганської областей, не є монолітними. Це дуже строкатий регіон, різноманітний та цікавий. 

Ця книга дуже строката, адже складається з уривків розмов, фактів, спостережень. Тут є декілька розділів з монологами Олени Стяжкіної, Ігоря Козловського, Алевтини Кахідзе, Романа Мініна, Володимира Рафаєнка та Сергія Жадана. Ці уривки книги мені сподобалися найбільше. Ці люди не випадкові, український Схід - це їхня батьківщина, й вони знають його не лише через призму особистого досвіду. Ці люди є дослідниками українського сходу і декого з них надзвичайно цікаво читати. 

Інші розділи присвячені окремим містам: Добропілля, Краматорськ, Сєвєродонецьк, Лисичанськ, Бахмут, Покровськ, Костянтинівка. Олександр Михед декілька років поспіль мандрував в пошуках історій, ідентичності, міфологем, коріння кожного з цих міст. 

Що за дивна назва книги? Це фраза голови партії до донецького дисидента, Олексія Нікітіна. Цей гірський інженер боровся за права робітників - гідні умови праці шахтарів. І хоча він й вийшов на гельсінську спілку та іноземних журналістів, вони не змогли його врятувати. Нікітін помер не так, як пророкував його ненависник, він став жертвою каральної психіатрії. З цієї гіркої історії починається книга, нею й завершується. Всередині - безліч інших історій. 

Мене дуже вразила постать Марка Залізняка, який фотографував життя й людей українського Сходу, а також історія заснування Донецька (який хоч і став осердям радянщини, проте заснований був англійцем Джоном Юзом. Дуже цікава ниточка, яка з'єднує Юза й Гарета Джонса, який розповів світу про Голодомор. 

З одного боку післясмак цієї книги - це безнадія через пекельну машину радянського спадку, яка досі нищить людей. З іншого боку - надія, адже є люди незламні, які мають міцний стрижень. 

"Те, що трапилось на сході, - могло трапитись будь-де. І йдеться не про окупацію. А про те, як легко можна маніпулювати людьми, які прагнуть простих відповідей."

 "Дуже важливо розуміти: не регіональні особливості стали причиною цієї війни, і не українці її накликали, хоч би у якому регіоні вони мешкали і хоч би якою мовою розмовляли"

 "Ще одна ознака донецької ідентичності - самотність. Оцей шматок української території був завжди гордим. Ця гордість підживлювалася в радянські часи міфом про шахтарів та металургів як особливу расу людей."

 "В нормальній ситуації спочатку з’являється культура, а потім - промисловість. В Донецьку ж все навпаки. Головними ставали не цінності власне людського життя, а те підприємство, де працювала людина"

"Саме інтенсивність - травматичність - історичної події, особливо за умов непроробленості, непроговореності, а головне - непокараного злочину, створює простори, де час застигає або повертається в точку травми й болю"

 "Із моменту коли «він», «ми» «полюбили старшого брата», ГУЛАГ вже був не потрібен, табори не мали ніякого значення, бо табір був вмонтований усередину мене - в тіло, в голову, в бачення кордонів можливого і неможливого"

 "Хоча пізно радянське було не таким кривавим, як сталінське, однак таким же людожерним. Воно почалося саме в тій точці, де завершується Роман «1984»: «усе було добре, ця боротьба скінчилася. Він любив старшого брата»"

 "У міфі «Донбасу» не було т"Зла сила міфу «Донбасу» й дотепер в тому, що величезна кількість людей виключені з нього. Міф «не бачив» жодної національності окрім «великого русского народа».… але передусім він не бачив українців. Друге - це виключення села"

 "В образі «Молодої гвардії» і надалі створений міф інакшості та патріотичної взірцевості та формули «Донбас годує». Міф робив шахтарів українськими Прометеями, допомагав змиритися із жалюгідними умовами життя та праці"

 "Насправді окупований нацистами степовий регіон не був осередком партизанського руху або якогось надзвичайного опору. Все було так само як і на решті окупованих територій."

"Навіть міф «Великої вітчизняної війни» для Донбасу був дещо іншим, не таким, як для всієї України. …радянська Україна була змушена постійно дякувати «російському народу» за визволення, Донбас же «никто не ставил на колени»"

"Правильно починати розмову про«Донбас»з індустріалізації як потуги радянського цивілізаційного проєкту. Він збігався з європейськими модерними практиками, але його тоталітарне втілення ставить під сумнів саму ідею модерності"

 "пташки, наче елемент раю. Мовчання і цей погляд, коли шахтар дивиться на пташок, у цьому - дуже багато, у цьому немає відповіді, у цьому немає навіть запитання, в цьому є унікальна повнота життя шахтаря Донбасу. Донецький дзен"

"Треба просто розуміти цих людей, у яких немає нічого в житті, їм нічого втрачати. Шахти позакривалися, працювати ніде, а мужиком бути треба. А тут війна. Так, звісно, я ж мужик. Це так примітивно, це Середньовіччя"

Хто такий шахтар? це люди, для яких що важче і складніше, то крутіше, то більш мужньо вони виглядають; і людей не налякати нічим, особливо війною. Тому війна насправді типу прикрасила Донбас. З їхньої точки зору"

"Ідентичність складається з предметів гордості. Предмети гордості формують ментальність людини та її культурний код."

 "Головний предмет гордості мешканців Донецької області - це здатність виживати"

 "Складно говорити про світогляд з людиною, яка не бачила світу. Коли світогляд маленький, він стає точкою зору, маленькою такою крапкою, якою легко маніпулювати"

«Ми намагаємось розібратися з міфологемою Добропілля. І вкотре впираємось у відсутність історії. «Якщо тут немає нічого, то тут є Нічого. Пустка, чорна діра, що з неї може зародитись нове. Або навпаки - все поглинути»

"Ми створюємо ті чи інші захисні міфи, тому що нас треба захищати власну свідомість. Люди вибирають міфи, щоб захищати своє сумління"

 "Запитайте місцевих, що таке Бермудський трикутник? Вони вам скажуть: Сєвєродонецьк, Лисичанськ, Рубіжне"

"У людей немає відчуття своєї землі. Було відчуття свого заводу. Школа при заводі, магазин при заводі. Навіть кладовище при заводі. Повний життєвий цикл"

 Без перебільшень - must read усім, кому за 30, а може й раніше, щоб адекватно сприймати зрілість та старшання близьких й себе.

Доказова медицина та наукова інформація, чудовий гумор (я посміхалася й навіть сміялася ледь не на кожній сторінці книги). Мова про серйозні речі - старшання та старіння людського організму. Про страшні хвороби, про недуги, з якими більшість з нас стикається або ще все попереду. Але попри це здоровий оптимізм в українських реаліях.

У книзі є комікс з дійовими особами, які кочують від книги до книги (додам, що "Книжка для дорослих" є третьою в цій серії від Дарки Озерної). Вони є досить вдалими прототипами, як то кажуть "середньостатистичних" людей різного віку та статусу. І нагадують читачеві його власне життя, турботи, всякі там стереотипи та іноді курйози. Досить душевно виглядають ці ілюстрації, а іноді з тонкими жартами, за які окремий респект.

Отож в книзі є розділи:

- Зміна парадигми старості (про те, що таке старіння та як воно працює)

- Хто не курить і не п'є, здоровісінький помре (або як жити недовго та нещасливо і про клятий здоровий спосіб життя, який у кожному розділі)

- Серце - не камінь. А шкода (як за ним доглядати, що їсти, щоб двигун подовше працював справно)

- Що робити з хронічними хворобами (діабет, синдром подразненого кишківника та інші)

- Психічне здоров'я (про це детальніше у книзі "Бути о'кей")

- Піклування про тіло (із таблицями про захворювання, зручно, бо симптоми та рішення простими словами, також таблиця індексу маси тіла та багато посилань з QR кодів взагалі по цілій книзі)

- Краще передбачити, ніж недобачити (як облаштувати простір вдома, щоб зменшити ризики травм людей похилого віку)

- Що б таке з'їсти (про те саме ненависне всім здорове харчування. Але без нього ніяк)

- Секс і місто, і село (от цікавий розділ, їй богу, адже секс у дорослих дорослих чи людей похилого віку стигматизований у суспільстві, а тут купа класних порад як ним займатися і що робити, щоб в цій сфері теж все було добре). А післямова цього розділу, яка стосується не лише сексу, а й взагалі всього, пройняла мене ледь не до сліз. 

Авторка цією книгою наче говорить нам всім "спокій, все у ваших руках, крок за кроком ви можете змінювати своє життя на краще".

Дуже радію, що ми маємо в Україні такі книги наших же авторів.

На одній зі стоянок водного походу по ріці Стир із клубом "Братство ріки", на прохання присутніх читала вголос книгу. Власне, розділ "Серце - не камінь. А шкода"

"Оноре де Бальзак писав про жінок, які після 30 років нарешті знайшли розум, силу і власні бажання. Згодом його земляк Марсель Пруст висловив думку про те, що лише після 30 років жінка віднаходить своє обличчя. Актриса Жульєт Бінош каже, що француженки розквітають у 40 років."

"Життя здається значно зрозумілішим, якщо ми сприймаємо його через призму еволюції та плину часу водночас. Чому нам хочеться мати гарний вигляд? Бо ми на це заточені. Увесь час ми еволюціонували в красних байкарів - секс отримували передусім ті наші пращури, які вміли цікаво розповісти історію і розвеселити свою пару."

"Любиш кататися - люби і катайся" - ну, ви зрозуміли, про що це

 Книга про те, як не поїхати дахом. Гаразд, не зовсім. Дарка Озерна пояснює основи основ психічного здоров'я. Вона досить легко та доступно роз'яснює, як у нашому організмі все пов'язане з усім, не опускаючись до штампів чи примітивного викладу. Все підкріплене науковими джерелами. Особливо хочу зазначити гумор авторки, іронія та сарказм змушували часто посміхатися) Ну і камон, людина, яка у своїй книзі цитує Подерев`янського та Жадана заслуговує на любов.

- науково та правдиво. Дарка Озерна біолог - це раз, використовує сучасні наукові джерела інформації - це два. 

- актуально для українців з нашими поведінковими патернами, реаліями, звичками, сучасними та давніми подіями й прикладами, історичними наративами (про це окремий розділ вкінці, від якого я плакала, бо в саме серце)

- дотепно, доступно, в міру наукових термінів (як на мене, мені, з біологічною освітою, можливо важко судити, але вважаю, що книга написана дуже легко та зрозуміло)

- оптимістично. От справді. Теми важкі, але авторка крім пояснення як працює те чи інше психічне порушення, ще й розбирає досить розлого, як з цим дати раду. 

Я радію, що не маю цих проблем (наразі) про які йде мова. Але для мене дуже важливо розуміти, що теоретично може загрожувати мені або моїм близьким. Зрештою, мова іде про такі речі, як тривожність, депресія, ПМС, алкогольна залежність, вигорання і спільна точно для всіх нас історична травма. 

Я знаю - значить я озброєна. Або хоча б знатиму, куди підглянути, якщо зіткнуся з якоюсь із цих проблем (я не всі перелічила, про які йде мова в книзі). 

А ще дуже зачепило мене те, що в нашій мові для багатьох явищ немає назв. Це наше суспільне замовчування проблем, нехтування психічних проблем. Дуже важливо, щоб більше українців свідомо ставилися не лише до фізичного, але й до психічного здоров'я - свого та ближніх. 

Також для мене дуже важливо розуміти ці речі, аби бути здатною адекватно відреагувати або допомогти за потреби. 

Мені здається, що цю книгу варто читати кожному. Від підлітків до людей похилого віку. Бережімо себе

Декілька цитат. Їх насправді багато можна було виписати, але я читала на одному подиху і не встигала виділяти нічого.

"Історична травма - це не те, чим варто пишатися. Але наратив про неї варто розповідати з перспективи survivors а не victims"

"В контексті амбітного самозавантаження важливо не брати на себе забагато. Хіба що це будуть гроші на рахунок"

"Власне до менструального циклу корисно ставитися як до ще одного інструменту, який показує, чи з нами все добре, а не як до кари небесної"

"Усі риси і процеси в нашому тілі, - це результат змін, на які, умовно кажучи, еволюція сказала «Йой, най буде»"

 Прониклива до сліз. Трохи наївна місцями, іноді надто простакувата, але добра книга. Про силу слів, справжню доброту та людяність в нелюдських умовах. Книга сумна, безперечно, але попри стільки описаного горя, водночас сповнена надії.

Книга радше для підлітків, ніж для дорослих. Але щось останнім часом я вже третю таку книгу проковтнула. Всі про дівчаток і з всіма трьома книгами трохи наревілася. Проте, можливо іноді й варто таке читати, нагадувати собі про чиєсь горе, відволікаючись від рутини та дрібних турбот. 

Цікаво в "Крадійці книжок" навіть не сам сюжет, яких про часи другої світової та нацистський режим безліч описано у книгах та фільмах. Цікавим є оповідач. Історію розповідає по черзі то автор, то Смерть. І ось це якраз цікаво, глянути на людей, їх турботи, переживання, емоції та пристрасті, боротьбу, саме з погляду Смерті. Смерті, для якої забирати людські душі - це всього лише робота. Смерті, яка іноді навіть заздрить людям, бо ті хоч можуть померти, а їй роботи все додається і додається, і якийсь бог зверху тільки нагадує "це твоя робота".

Ще мені сподобалася гра слів та гарний переклад. Читати естетично приємно насправді. Недарма у цій книзі мова іде про силу слів, яку опановувала крадійка книг. Спочатку навчившись читати, проживаючи слова, а згодом виливши їх на папір. 

Вважаю, що це must read кожному. ℹ️ Ми всі споживаємо інформацію величезними дозами щодня. Ця інформація впливає на наш психологічний стан, на наші рішення та загалом на життя. Тож варто вміти критично її оцінювати та фільтрувати. На жаль, в інформаційний вік, більшість з нас живемо дезінформованими. А порятунок потопельників у руках самих потопельників, тож потрібно вміти самостійно аналізувати новини, які трапляються нам на очі. ⠀ 

📖Чому книга "Боротьба за правду" справді класна. 

🔻Написана толковою авторкою, яка професійно знає, як за допомогою новин маніпулюють людьми 

🔻Актуальні приклади з президентськими та парламентськими виборами та пандемією COVID-19. Наші люди, наші фейки, наші реалії. 

🔻Проста мова, у вигляді реальної бесіди із людиною старшого покоління - дядьком авторки. Чоловік "з минулого тисячоліття" захотів розібратися з цим всім. І йому вдалося. А якщо вдалося дядькові Івану, то й нам вдасться. ⠀ 

❤️Будьмо уважні та критичні в пошуках правди!

І до болю щемкий монолог дядька Івана:

"Люди навіть не задумуються про фільтрування інформації. Чи що маніпуляціям можна і треба протистояти. Усі вони прожили життя, і воно навчило їх надіятися лише на себе. Ніби в вакуумі живуть. У своїх щоденних клопотах і спотвореній реальності. За її рамками немає нічого - країни, людей, війни. Так, вони в курсі новин, але для них це як серіал, він про когось, а не про них. 

Вони усім серцем за Україну, ненавидять Росію, оплакують Героїв, віддали купу грошей волонтерам, щоразу йдуть на вибори. Проте все це не про них, вони як у віртуальній грі. 

Знаєш, що мене добиває найбільше? Вони всі кажуть одне - от би ще пожити за хороших часів. Проте ніхто з них не задумується, що кращі часи залежать від них.

 Так-так, це той самий автор "Прогулянки лісами" 

Скажу так - я для себе мало що нового тут прочитала, в силу своєї біологічної освіти. Але якщо ви не навчалися на біологічному чи в меді, то для вас буде безліч нового та цікавого. 

Книга поділена на тематичні розділи, на приклад "Мозок" "Шкіра і волосся" "Серце і кров" "Імунна система", тощо. Всередині розділів ви не знайдете шкільних пояснень як все працює. Тобто мінімальна база знань у вас все ж має бути. Тут безліч цікавих фактів та історій на цю тему. Як на мене - все базується на доказовій науці та медицині. Автор справді заморочився - використано понад 700 джерел, більшість з яких є науковими працями та консультувався зі спеціалістами. Читається легко, без наукової важкості тексту. 

Для розуміння ось вам трохи фактів з книги, які особисто мене вразили або були новими:

"Під час досліджень мікробіоти пупків, виявили 2368 видів бактерій з яких 1458 нові для науки"

"На декількох прикладах автор показує, що зір - це не так сприйняття візуальних образів, як їх осмислення та інтерпретація. Ми бачимо не реальний світ, а змодельований нашим мозком"

"Просто нагадування, що ідея про використання всього лише 10% нашого мозку - це байка"

"Той момент, коли дізнаєшся, що в Ходора з «Гри престолів» був розлад, який називається афазія Брока"

"Підґрунтя для вивчення мозку заклав Дарвін - він видав працю «Вираження емоцій у людини і тварин»"

"Цікаво, що в людини не 5 чуттів, як заведено говорити, а ще й відчуття рівноваги, прискорення, сповільнення, орієнтації в просторі (гг ну як в кого)), перебігу часу, апетиту"

"Стереоциліі (чутливі ворсинки у вусі) з віком зношуються, тому що еволюційно людина жила у тихому середовищі і помийні гучні звуки притуплюють слух. У птахів стереоцилії відновлюються"

"Високочастотні ворсинки розташовані перед низькочастотними, а отже, усі звукові хвилі - і високі і низькі- неодмінно проходять через високочастотні стереоцилії. Тому вони швидше зношуються"

"Серед усіх чуттів людини, нюх досліджений найменше. 350-400 рецепторів запаху у людей лише на половину є однаковими, тобто запахи ми сприймаємо індивідуально, кожен по-особливому"

"Сказати, що ваше тіло - терплячий слуга, це нічого не сказати. З огляду на складність процесу ковтання і те, як часто ми бавимося алкоголем, досить дивно, що люди так рідко давляться"

"У США продажі плазми крові становлять 1,6 % від загального експорту товарів, а заробляє країна на цьому більше, ніж на продажі літаків"

"Напевне найбільш вражаюча розповідь 8 розділу є про те, як у 1658 році хірург видалив пацієнту з сечового міхура камінь, розміром з тенісний м’яч, без анестезіі. Брррр. Пацієнт вижив, якби що"

"Мабуть жодна статистика щодо ожиріння не є показовішою за той факт, що сьогодні середньостатистична жінка в США важить стільки ж, як середньостатистичний чоловік у 1960 році"

"Попри величезні відмінності у частоті серцевих скорочень, майже у всіх ссавців серце за життя побить в середньому 800 млн ударів. Коїм людей - в нас це лише за 25 років так настукує"

"Для тих хто досі вірить у чудодійну допомогу вітаміну С при застуді - цю байку вигадав нобелівський хімік Лайрус Полінг, який нічого не тямив у медицині. Досліджень наукових не було, доказів він не мав, а люди досі вірять"

"у чоловіків їжа від входу до виходу проходить в середньому за 55 годин, а в жінок за 72 години. І ніхто не знає чому така велика різниця"

"І ось ще неочікуваний факт: найбільше джерело харчових отруєнь не м’ясо, а зелені листові овочі. Кожне п’яте отруєння через них"

"Просто цікавий факт: в утробі матері діти позіхають та гикають"

"Через те, що безліч препаратів досліджувалося виключно на чоловіках, деякі з них, які ж небезпечними суто для жінок, продавалися десятиліттями. На приклад, два антигістамінні препарати у США - гісманал та пондиміном"

"цікаво про мітохондріальний фонд людства, який передається виключно від матерів до доньок. Через локальні вимирання, він скорочується і наразі зменшився настільки, що тепер ми всі походимо від єдиного мітохондріального предка"

"Ніщо не суперечить концепції розумного задуму так, як пологи. Єдина послуга від природи - голова дитини трохи стискається, бо кістки черепа ще не зрослися в єдину пластину"

"Дослідження показали, що мати-годувальниця поглинає через грудні протоки трохи слини немовляти. Імунна система аналізує її та регулює кількість антитіл у молоці відповідно до потреб дитини"

"Просто нагадування, що завдяки винайденню землеробства ми отримали купу хвороб. А саме 60% усіх інфекційних захворювань є зоонозними"

"Усі ліки - це суміш користі й ризику. Але ми не знємо в яких пропорціях. Шансів отримати внутрішню кровотечу від щоденного прийому аспірину стільки ж, скільки й уникнути серцевого нападу, в обох випадках ймовірність вкрай низька"

"Наш неймовірний прогрес у пролонгації життя має свою ціну. Ми просунулися в подовженні життя, але не в його якості. У США пенсіонери становлять трохи більше 1/10 населення, але займають половину всіх лікарняних ліжок"

"Виявляється, що про хворобу Альцгеймера мало що відомо - її навіть не знають як діагностувати. Точний діагноз можливо поставити лише своя розтину"