“«Мені йшов сьомий рік, коли нас депортували. Бахчисарай тоді був звільненим від німців, і до нас підселився радянський офіцер, що жив у бабусиній кімнаті. Їй було 78 років», — розповідає Ельвіра Мамутова. У день розмови їй так само 78. «Мама за цим армійцем доглядала, готувала, молоко заквашувала йому; щось приготує, а він і каже: «Господине, що не виперете мені..?», і мама прала йому. Самотній, військовий… Так ми і жили. 17 травня був сильний дощ. Ми з сестрою бігали у дворі. Темніло, і мама нас покликала додому. Вже був вечір, вже й їсти треба, і спати треба вкладати нас. Прийшов офіцер і мамі каже: «Господине, ви знаєте, нас не чекайте, лягайте спати. Тільки я вас одне попрошу — ви о 3 годині ночі мене розбудіть, будь ласка».”