“У той час мені подобалось дізнаватися старі назви міст і сіл. Кримські татари не вимагали їх повернення, а просто вживали ті, що чули змалечку від батьків і дідів, — і я теж почала їх вживати. Ішунь, а не Дозорноє, Карачоль, а не Чернопольє, Німецька Колонія, а не Уютноє. Я тепер і вдома говорила, що їду не в Сімферополь, а в Акмесджит, що хтось відпочиває в Кезлеві, а не в Євпаторії, що хтось із Карасубазару, а не з Білогорська. Сарилар, Кучук-Узень, Уракли, Орталан, Ай-Серез — саме звучання цих слів перетворювало Крим у моїй свідомості на скриньку, сандыкъ, із коштовним камінням.”