“Суперництво між Афінами і Спартою підтримувало в усіх менших республіках стан латентної чи відвертої громадянської війни. У кожній із них протистояли одні одним прихильники народовладдя, які розраховували на допомогу Афін, і олігархісти, які розраховували на допомогу Спарти. Партія, що була при владі, якщо необережно починала якусь зовнішню війну, повинна була вести її навіть до найгіршого кінця, бо визнання невдачі, спроба укладення миру і взагалі кожен жест, який міг послабити напруженість психозу обложеного міста, загрожував приходом до влади внутрішніх супротивників, з якими не можна було розраховувати на переговори.”