Jerzy Stempowski > Quotes

“In my native valley of the middle Dniester, gentry spoke Polish, peasants — Ukrainian, officials — Russian with the Odessa accent, merchants — Jewish, carpenters and joiners — being Filippians and Old Believers — Russian with the Novogrod accent, the kabanists spoke in their own dialect. Additionally, in the same area there were also villages of Polish-speaking noblemen, and nobles who spoke Ukrainian, Moldovan villages speaking in Romanian; Gypsies speaking in Gypsy, Turks were no longer there, but in Khotyn, on the other side of the Dniester and in Kamieniec, their minarets were still standing...All these shades of nationality and languages were also in a semi-fluid state. Sons of Poles sometimes became Ukrainians, sons of Germans and French — Poles. In Odessa, unusual things happened: the Greeks became Russians, Poles were seen joining Soyuz Russkavo Naroda. Even stranger combinations arose from mixed marriages. ‘If a Pole marries a Russian woman,’ my father used to say, ‘their children are usually Ukrainians or Lithuanians’.”
― Jerzy Stempowski, W dolinie Dniestru. Pisma o Ukrainie

“Під час війн і переворотів читач залишає вдома цілу бібліотеку. Улюблену книжку бере в мішку в дорогу, але і її мусить невдовзі покинути в придорожній корчмі чи в лісі на роздоріжжі. Бібліотека контрабандистів була живим свідченням цього процесу й пересторогою. Воєнний читач має розраховувати передовсім на свою пам'ять. У кінці шляху в нього залишиться тільки те, що він винесе в пам'яті.”
― Jerzy Stempowski, Eseje

“Суперництво між Афінами і Спартою підтримувало в усіх менших республіках стан латентної чи відвертої громадянської війни. У кожній із них протистояли одні одним прихильники народовладдя, які розраховували на допомогу Афін, і олігархісти, які розраховували на допомогу Спарти. Партія, що була при владі, якщо необережно починала якусь зовнішню війну, повинна була вести її навіть до найгіршого кінця, бо визнання невдачі, спроба укладення миру і взагалі кожен жест, який міг послабити напруженість психозу обложеного міста, загрожував приходом до влади внутрішніх супротивників, з якими не можна було розраховувати на переговори.”
― Jerzy Stempowski, Eseje

“В «Королеві фей» мою увагу привернуло нове обличчя рицаря червоного хреста. Читаючи цей гарний барочний вірш багато років тому, я не помітив, що рицар без зброї є не тільки пихатий і похмурий, але також гнівний і грізний. “Yet nothing did he dread, but ever was ydread” — говорять останні слова фрагмента. Кожного пройняв би пустий сміх, якби хтось так висловився про сьогоднішніх службовців Червоних Хрестів, не кажучи вже про панів з UNRRA i IRO, неславних байстрюків спенсерівського рицаря.

Жорстокість і варварство не зіштовхнулося в нашому поколінні з хоч яимось відрухом гніву. Інформацію про екзекуції і тортури сприймали — особливо на Заході — або з недовірою, або зі спокійним об'єктивізмом, який випадає зберігати по відношенню до явищ природи. Багато хто вважає табори й тортури новим способом існування, сьогодні вже загальноприйнятим і навіть неминучим.”
― Jerzy Stempowski, Eseje

“Сюрреалізм успадкував від футуризму його схильність до безладу, яка змішує мистецтво і життя. Футуристи закликали до «алогічних» дій, які інспіруються військовим патріотизмом, сюрреалісти — до архібунтівних вчинків, черпаючи натхнення з революційного комунізму.

Як у одних, так і у других філософія дії залишилася літературним жестом, який не вів безпосередньо до практичних починань.

У футуристів перехід до практики був дуже полегшений тією обставиною, що через кілька років після їх літературних декларацій Італія взяла участь у світовій війні, і парадоксальний у 1910 році військовий патріотизм і культ ірраціональної дії перетворилися протягом однієї ночі, згідно з декретом про мобілізацію, в доктрину, яка стала обов'язковою для італійців з усіма її практичними наслідками. Цей декрет, перетворивши миттю у футуристів сотні тисяч спокійних громадян, позбавив прихильників Марінетті всієї їх оригінальності. Фашизм ще більше поглибив цей процес нівелювання, топлячи практичний футуризм у загальності й повсякденності. Футуристи стали схожими на всіх лояльних громадян, отримали разом з іншими ордени й помалу розчинилися серед сорока мільйонів інших футуристів.”
― Jerzy Stempowski, Eseje dla Kassandry

“Під владою диктаторів усвідомлення майбутніх нещасть є дуже поширеним, і пророк найчастіше не має нічого нового для повідомлення своїм слухачам. Байдуже також, чи може він їх переконати, бо думка більшості не має ніякого значення. Навіть найбільш правильне передбачення наслідків даної ситуації не матиме тут ніякої користі, бо вже надто пізно для зміни дальшого ходу подій.”
― Jerzy Stempowski, Eseje

“Починаючи від Якоба Буркгардта, всі, котрі протягом останніх десятків років ясно бачили майбутні речі, були сумними. На них тягарем лежала самотність і непотрібність їх знань. У часи моєї молодості зі слушних передбачень можна було витягти скромні особисті вигоди. Сьогодні й ці можливості є закритими. З місця, в яке має вдарити блискавка, передбачливість наказує тікати. Але куди? Війна і хаос можуть початися всюди.”
― Jerzy Stempowski, Eseje

“Здатність передбачати майбутні політичні події не обов'язково є чимось рідкісним, бо в міжвоєнний період я чув багато передбачень, які дуже докладно здійснилися. Ці передбачення ніколи не виходили з вуст людей, які займали високі посади, мали всі документальні дані для слушної оцінки ситуації і які, можна сказати, покликані заглядати в майбутнє. Тому думка, що висновки експертів, вичерпні документи і таємні рапорти можуть затемнити навіть найбільш прозорі справи, не є безпідставною.

Дивлячись сьогодні на ті часи з певної відстані, я маю враження, що в міжвоєнний період здатність передбачати була перешкодою в будь-якій політичній кар'єрі. Це явище здається мені сьогодні навіть зрозумілим. Майбутнє Європи було темним, і кожен, хто його слушно оцінював — був песимістом, якого ніхто охоче не слухає. Добре виховані люди уникали будь-яких відвертих висловлювань на ці теми.”
― Jerzy Stempowski, Eseje

“Найзабавнішим читанням для мене був тижневик “L'Action'', редактором якого був П'єр Ерве, виключений десять років згодом з партії за надто далеко посунуту критику сталінізму. Його тижневик публікував тоді результати опитування на тему: чи слід спалити твори Кафки? Але навіщо їх палити? Редакція мотивувала це більш менш тим, що похмурий песимізм Кафки, який був продуктом морального розкладу буржуазії, кидає тінь на світлі перспективи, які відкрив перед людством геній Сталіна. На питання, поставлене в такий спосіб, з усіх департаментів пролунав рев варварів: «Палити, палити!» Лише на самому кінці якийсь каверзник заявив, що вважає опитування безпредметним, бо твори Кафки вже спалили гітлерівці: залишилося тільки цюріхське видання, тому можна сумніватися, що вдасться умовити швейцарців спалити його. На цьому опитування закінчилося.”
― Jerzy Stempowski, Eseje

“Через кілька днів після мого поселення в домі з привидами до мене ненадовго зайшов старий контрабандист.

— Ви, мабуть, усе життя читали, і тепер вам сумно буде самому без читання. Я постараюся знайти вам трохи книжок.

І вже наступного ранку прийшов молодий контрабандист Андрійко з мішком на плечах; поставив його в кутку. Коли кімната вже зовсім нагрілася, я розв'язав мішок і почав виймати книжки одну за одною. Першим з'явилося гарне видання Го-рація, потім «Метаморфози», потім «Буколіки» й «Георгіки» Вергілія і кілька латинських поетів Відродження. Далі йшли іспанські книжки, переважно видання часів громадянської війни; серед них, однак, була й книжечка Грасіано «Дотепність, або Мистецтво витонченого розуму». На дні мішка лежало кілька англійських авторів часів романтизму: Сауті, Кольрідж, кілька томів Вальтера Скотта, «Гордість та упередження» і врешті, в обкладинці іншого походження, дещо зіпсований екземпляр «Королеви фей» Спенсера.

Тож я мав на цілу зиму читання найкращого ґатунку.”
― Jerzy Stempowski, Eseje

“Ще півстоліття тому видавниче підприємство було невеликою майстернею типу ремісничої. Навіть маленька група читачів з однаковими літературними смаками могла утримати його при житті. Сьогодні видавничий дім — це велике промислове підприємство, яке бореться з величезними коштами виробництва і може утриматися, тільки продукуючи предмети масового вжитку. Тільки мода, що охоплює сотні тисяч споживачів, береться ним в розрахунок і може мати якесь значення. С х о ж е, що в цих умовах шанси зустрічі читача з книжкою, яка може мати для нього ще й інші наслідки, окрім убивання часу, стають меншими з кожним роком. Величезна кількість читаючих ніколи не тримала в руках книжку, яка могла б бути мірою для інших книжок.”
― Jerzy Stempowski