“В «Королеві фей» мою увагу привернуло нове обличчя рицаря червоного хреста. Читаючи цей гарний барочний вірш багато років тому, я не помітив, що рицар без зброї є не тільки пихатий і похмурий, але також гнівний і грізний. “Yet nothing did he dread, but ever was ydread” — говорять останні слова фрагмента. Кожного пройняв би пустий сміх, якби хтось так висловився про сьогоднішніх службовців Червоних Хрестів, не кажучи вже про панів з UNRRA i IRO, неславних байстрюків спенсерівського рицаря.

Жорстокість і варварство не зіштовхнулося в нашому поколінні з хоч яимось відрухом гніву. Інформацію про екзекуції і тортури сприймали — особливо на Заході — або з недовірою, або зі спокійним об'єктивізмом, який випадає зберігати по відношенню до явищ природи. Багато хто вважає табори й тортури новим способом існування, сьогодні вже загальноприйнятим і навіть неминучим.”