“Розповіла про брата, думаю, заради цього й писала —
щоби розповісти про брата, про його смерть.
Мабуть, зверталась із цим не лише до мене, принаймні —
не до мене першого. Надто вже спокійно
писала. Їх накрили, писала, всіх разом, одним
залпом. Потім наші повернулись, хотіли
забрати загиблих. Вірніше — те, що від них
лишилось. Найтяжче було з ногами. В кожного
має бути по дві ноги. Вони їх так і складали —
щоби в кожного було по дві ноги, бажано —
одного розміру.

Брат займався музикою. Мав хорошу гітару.
В нього її постійно позичали.
Ось що з нею тепер робити? — питала вона. —
Я брала, пробувала грати, порізала пальці з незвички.
Дуже боліло. Досі не заживає.”