“— Дивився на своє місто. З вікон розбитого старого терміналу [...] Здавалося, можна вийти й піти додому, а ні — стріляють.

Слухаю, намагаючись уявити, як це — бачити знайомі вулиці, знати, що десь там вікно твоєї кімнати, твої книжки, зів’ялі без нагляду бегонії у вазонках, коти у сусідів або у під’їзді, безпритульні, прислухаються до кроків, чи ти, бува, не повертаєшся...”