Настасія > Настасія's Quotes

“- Річ у тобі! Мені начхати, ким ти будеш! Жінкою, чоловіком, та хоч інопланетянином! - Ступивши крок уперед, я промовив остаточне, те, що перекреслить дружбу й усі шляхи до відступу: - ЦЕ ЗАВЖДИ БУДЕШ ТИ!”
― Дар'я Чайка, Майже хороші хлопці

“When the past is forgotten, then it can return. Only those who remember have the chance to stave it off. For the dark is never truly gone; it only waits for the world to forget, so that it may rise again.”
― C.S. Pacat, Dark Rise

“Ти могутній… могутніший за все, що я відчував. Не можу відірвати погляд, — сказав Джеймс. — Я міг би впізнати тебе з заплющеними очима.”
― C.S. Pacat, Dark Heir

“А Вісандер, своєю чергою, впізнав дещо в його очах — безбарвних очах із ноткою блакиті, — хоча бачив їх лише з горизонтальними зіницями.
То був він. Вісандер упізнав би його де завгодно. В будь-якому місці. В будь-якій подобі.”
― C.S. Pacat, Dark Heir

“— Я впізнав би тебе де завгодно, — сказав Девон. — Упізнав би тебе й за десять тисяч років. Я зрозумів, хто ти, щойно ти ввійшов до крамниці Роберта.”
― C.S. Pacat, Dark Rise

“Господи, мене до болю нудило від страху! Я боявся подивитися в його обличчя, котре, здавалося, знав краще, ніж своє. Боявся зустрітися поглядом із вічно припухлими очима, побачити криву усмішку, що радше нагадувала вовчий оскал, ніж запрошення привітатися. Отак банально: я розпізнав би його на дотик із заплющеними очима, торкаючись брів або вигину губ, хоча я ніколи раніше цього не робив. Я вкарбував у свою пам’ять кожну рисочку його лиця, сам того не помічаючи. Як їжа й вода щодня, вивчення його рис стало для мене життєвою необхідністю.”
― Дар'я Чайка, Майже хороші хлопці

“У дуже давні часи в одному маленькому селі в Криму жив хлопчик. І такий він був нерозумний, що всі діти з нього сміялися, навіть заєць та білка в лісі могли його обдурити. Селяни називали хлопця Чукундурбаш — Бурякова голова. Навіть мати вже не пам'ятала справжнього імені хлопця.”
― Лариса Гуманенко, Казки кримських татар

“Я мовчки слухав. Очі Ахілла сяяли у світлі вогню, мерехтливі тіні робили його обличчя гострим. Я впізнав би його в темряві чи під маскою, говорив я собі. Впізнав би навіть у божевіллі.”
― Madeline Miller, The Song of Achilles

“Я міркував над тим, що, на думку Деїдамії, мало статися, коли її супутниці станцювали для мене? Чи справді вона думала, що я не впізнаю його? Я міг впізнати його за одним лише дотиком, запахом; я впізнав би його наосліп, за тим, як він дихає чи як його ноги торкаються землі. Я впізнав би його навіть у смерті, у часи, коли конатиме світ.”
― Madeline Miller, The Song of Achilles