класика Quotes

“І Андрій квапився. Але не для наглядача квапився, а для свого симпатичного стража, що має ось вести його зараз уперше до чистилища, або, вірніше, - до першої сфери Дантового пекла, як той Вергілій свого Алігієрі. Тільки ж це зовсім манюсінькій Вергілій, та ще й геть-чисто змодернізований, - і такий же буде в нього й Алігієрі...”
― Іван Багряний, Сад Гетсиманський

“Всеки човек подозира, че притежава поне една от основните човешки добродетели и това беше моята - аз съм един от малкото честни хора, които познавам.”
― Скот Фицджералд

“Радій, Флоренціє, преславний краю,
крилом ти б’єш понад землею й морем,
і в пеклі скрізь ім’я твоє лунає!”
― Данте Аліг'єрі, The Divine Comedy: Inferno - Purgatorio - Paradiso

“Згадайте рід ваш славний, без догани,
і те, що не тваринне животіння,
а лиш знання й звитяга варті шани’.”
― Данте Аліг'єрі, The Divine Comedy: Inferno - Purgatorio - Paradiso

“Згадайте рід ваш славний, без догани,
і те, що не тваринне животіння,
а лиш знання й звитяга варті шани”
― Данте Аліг'єрі, The Divine Comedy: Inferno - Purgatorio - Paradiso

“Всі, кого вона знала, були закохані в неї максимум місяць, та й зовсім інакше закохані, бо хотіли її обійняти, поцілувати, покласти їй руку на коліна, а один на першому побаченні схопив її і крикнув: «Будь моя!» Вигнаний, він пішов, не дуже образившись, і сказав на відході: «Я так і знав, що ви міщанка».”
― Валер'ян Підмогильний, Невеличка драма (Vivat Класика)

“Ніч ласкаво приймала його в свої широкі обійми й любовно посміхалась йому зорями. Він сідав десь на горбику й виймав з-за пазухи якусь паличку, яку довго й ніжно обтирав рукавом свитки. Потім приставляв її до рота, зітхав, і від палички в тужливу, ніжну ніч котились з хурчанням ще більш ніжні, більш тужливі згуки. Про що він грав, тужливий син степів і праці? Хіба він знав? Хіба те знав нічний вітрець, син неба і степів? Один з них грав, бо так було потрібно, а другий радісно підхоплював сі згуки, грався ними і котив до сумно схиленого жита... І жито журно слухало ті згуки, хиталось колосом і м'яко шепотіло з вітром, згуками і Василем.”
― Володимир Винниченко

“Сто краєвидів за коротку мить
У запалі
Намалювали хмари.
(1684)”
― Іван Бондаренко, Антологія японської поезії. Хайку XVII-XIX ст.

“Туман і мряка
Застять Фудзіяму,
А все одно — не відвести очей!
(1684)”
― Іван Бондаренко

“Ах, Окіме Із Афумі
Високі гори
Сховають завтра вранці Окіме,
І я її ніколи не побачу!

(імператор Кенсо)”
― Іван Бондаренко

“Якщо я так люблю
Вишневий цвіт,
Чому ж тоді,
Скажи мені, кохана,
Тебе раніше я не покохав!

(імператор Інґьо)”
― Іван Бондаренко

“Гірською річкою
Качатка -мандаринки,
Він і вона,
Милуючись, пливуть!
А хто у мене відібрав кохану?

(Нака-но Оое-но Одзі)”
― Іван Бондаренко

“Посланцями моїми будуть птиці,
Що в небесах мандрують —
Журавлів
Почувши голос,
Запитай про мене!

(принц Кару-но Міко)”
― Іван Бондаренко

“Циновка осокова шерхотіла,
Коли удвох
В тісному курені
Ми спали серед поля
В очеретах!

(Імператор Дзімму)”
― Іван Бондаренко

“Як уходили назад до хати, то ціла хата заридала. Як би хмара плачу, що нависла над селом, прірвалася, як би горе людське дунайську загату розірвало — такий був плач.”
― Василь Стефаник, Камінний хрест. Новели

“Український міщанський Київ дуже скептичний щодо перекинчиків, які пробують змінити тожсамість. Зрештою, ні російська мова, ні висока культура, яку нібито утвердили тут примандровані з півночі просвітники, Голохвостому й Проні Прокрпівні не даються: все зводиться до макаронічного суржика й модних романсів.”
― Віра Агеєва, Марсіани на Хрещатику. Літературний Київ XX століття