Євгенія

“Рано чи пізно всі розповідали про себе, хоч Олена й не запитувала, не наполягала, не тиснула. Може, саме тому, що не тиснула. Не накидалася з запитаннями про родину, зовнішність, національність. Уникала прямих і гострих, наче спиці для в'язання, коментарів у стилі Директорки. Одного вистачить, щоб дитині надовго перехотілося говорити.”
― Ганна Городецька, Інклюзія

“Страждаючи, наче Мартін Іден у пральні, Олена цілу вічність приклеювала етикетки на конвеєрі, час тягнувся безкінечно довго, здавалося, материки встигали розділитися і з'єднатися знов, ріки — затопити землю й повернутися в береги, імперії міцніли й зазнавали краху, а Олена продовжувала змащувати клеєм етикетки.”
― Ганна Городецька, Інклюзія

“Вона дивилася на все відсторонено. Здавалося, ніби зменшується, стає крихітною, а світ навколо розростається. Безмежне ліжко з впадинами й широчезними каньйонами, кімнати, повні темних закапелків. Вимкнені лампочки — охололі електричні сонця, навколо яких пливуть порошинки-метеорити. Олена меншала, доки перетворилася на зернинку, торкнулася дна й уві сні почала рости, розтискаючи стіни кімнати, стала більшою за дім і врешті витіснила все. Не стало нічого, тільки вона, гігантська, ніби прадавня велетка, з плоті якої з'явилися гори й рівнини, з крові — ріки, з волосся — ліси.”
― Ганна Городецька, Інклюзія

“— І звідки ти, Флоріка? — спитала Директорка наполегливо-безпардонним тоном, який щоразу викликав у Олени бажання поґуґлити, чи немає якихось овочів чи суперфудів, вживання яких підвищує тактовність, щоб при нагоді порадити Директорці частіше їсти ці продукти.”
― Ганна Городецька, Інклюзія