anglkstr

“Мені нічого не треба від людей, я не потребую їхнього ближчого товариства; для мене досить випадкового сміху, розмови, шматочка профілю або невиразної плямки обличчя в темних рамцях вікна. Вони рухаються навколо мене, але не зачіпають; і свідомість своєї цілковитої ізольованості серед них, незалежності, самоти, дає чуття глибокого спокою. Тепер я вже не гасну, лишаючись наодинці з собою; не хапаюсь до людей. Навпаки, мені здається, що тепер я з ними пригасаю. Мабуть, у тих, що видужують, буває такий стан. Але від чого ж я видужую?”
― Володимир Винниченко, Записки Кирпатого Мефістофеля

“Honor is dead. But I'll see what I can do.”
― Brandon Sanderson, Words of Radiance

“Справді, навіщо я живу? Рішуче не розумію. І невже на цих жовтих цяточках тягнеться теж ця чиясь злісна штука, що зветься життя? Уявляю, як повинно бути нудно тій істоті, яка з обов'язку свого становища мусить бути безсмертною: це ж така одноманітна, монотонна річ — життя.”
― Володимир Винниченко, Записки Кирпатого Мефістофеля

“Ні в чому я не можу дійти до кінця. Навіть у злому я не можу дійти до кінця. Навіть у злому я не то втомляюсь, не то лякаюсь і зупиняюсь на півдорозі. Рідко яку книжку я дочитую до краю. Мої довгі судові справи наганяють на мене нудьгу, я спішу скинути їх з себе, передаю іншим, калічу, програю. Ненавиджу і мщуся я тільки вибухами, спокушаю в один замах, а коли треба робити методично, постійно, тягом, я прохолоджують і нічого не виходить. Коли на мене нападає хвиля і я хочу зробити кому-небуть щось добре, то треба, щоби це було зроблено відразу, бо інакше я починаю нудитись своєю доброчинністю, вона надокучає мені , я критикую і сміюся з себе, а кінець кінцем виходить по Писанію: «Аще доброє хощу, злоє содіваю». Содіваю злоє, навіть не бажаючи того, — виходить само собою.”
― Володимир Винниченко, Записки Кирпатого Мефістофеля