sid

“Дні соняшні, молоді, дзвенять ручаями, пахнуть розталою землею, чорною, масною. Все блищить: розчинені вікна, ґудзики розстібнутих пальт гімназистів, хвильки балакучих, брудних потоків, очі й зуби тих, що сміються. А сміються всі, що на вулиці, що дивляться на високе, прозоро-синє, сміхотливе небо. Боже, як мало людині треба, щоб вона була щаслива! І яке більше щастя є від того, коли стоїш на березі такого вуличного струмочка в розстібнутім пальті; стоїш, примруживши очі, не рухаючись, щоб не струсити з грудей сонячного, прилиплого тепла; слухаючи бозна що в собі й вірячи, що жити страшенно гарно, потрібно, радісно.”
― Volodymyr Vynnychenko, Записки Кирпатого Мефістофеля. Повісті та оповідання