Bohdan

“Хіба можна довірити кохання дню? Людські погляди розірвали б його на шматки лише за один такий день. І згадки б не залишилось. Ні...Любов - не для чужих очей. Любов - то таємниця. Незбагненна примха безросудного серця. Квітка папороті. Палкі обійми під сонцем не змусять ту квітку розпуститися вночі. Тільки - дві зорі, що раптом перестануть світити холодним блакитним вогнем, запалають теплим світлом любові і впадуть у своє кохання, як у темний, безлюдний ліс, де на них уже чекає квітка папороті. І що його бідкатися про загублене життя? Любов - краща за життя. І щоби це зрозуміти, треба прожити ціле життя”
― Люко Дашвар

“Мар’яна гримнулась на землю, зачепивши головою вкопану покришку. Так і лежала, розгублена, розтріпана і нерухома у своєму блакитному платті й чорних лакованих лодочках, намагаючись повернути збите дихання. Її очі наповнилися водою. Тимофій підбіг до неї, присів поруч. Дивився, як вона лежить, не знаючи, чим допомогти і що сказати. І тоді щось наче вжалило його: або зараз, або ніколи, подумав він і завалився на неї, мов на надувний матрац, намагаючись поцілити своїми губами в її губи. Мар’яна не одразу второпала, що відбувається, однак, отямившись за кілька секунд, впилася йому долонею в обличчя, відпихаючи його від себе.
[...]
на третій день з’явилася Мар’яна. Переступала з ноги на ногу біля хвіртки, боячись зайти, й тихим здавленим голосом кликала Тимофія. Він вийшов до неї. Стояв навпроти непорушно, ніби двієчник перед завучем. Стояв і дивився. І вона стояла і дивилася на нього. Був пізній ранок, залишки роси виблискували у траві, між кущів смородини і барбарису пурхали бабки, на сусідських городах пістріли згорблені спини.

— Вибач мене, будь ласка, — сказав урешті він, бо ж, урешті, мав щось сказати. І навіщось знову ляпнув: — Я думав, ти теж хочеш.

— Хочу, — сказала Мар’яна. — Просто тоді мені було боляче. Погуляємо?”
― Artem Chekh, Хто ти такий?

“Діти, такі вже дорослі, такі незалежні, але від того ще більш незахищені та вразливі. Ростуть без тат, виростають, наївні у своїй жорстокості, говорять образливі речі, йдуть із дому, повертаються, змерзлі й зголоднілі, але ні, не вибачаються, зачиняються у своїх кімнатах і похапцем проживають своє дитинство, ніби далі на них чекає щось краще.”
― Artem Chekh, Хто ти такий?

“А він стояв і сплутано думав, що хоче швидше повернутися до міста. Повернутися до своїх гуртків, музики, школи, що хоче нарешті зими і снігу, і мокрих ніг у розлізлих черевиках, і тихих вечорів з яким-небудь Гаріним-Михайловським під глухим жовтуватим світлом. І неодмінно все розкаже Феліксу. Той спочатку вибухне своїм фірмовим сміхом, а потім, заспокоївшись, розкаже щось таке, від чого все стане на свої місця. Він уміє розказувати. Після його розповідей хочеться жити.”
― Artem Chekh, 𝕆𝕌𝕋𝕃𝔸ℕ𝔻𝔼ℝ𝕊 planner 2023: Monthy Weekly Daily Planner 2023, Perfect 𝕆𝕌𝕋𝕃𝔸ℕ𝔻𝔼ℝ𝕊 Planner Calendar 2023 With Large Note To Mark ...