Bohdan

“STEP 1. Identify the system’s bottlenecks. (After all it wasn’t too difficult to identify the oven and the NCX10 as the bottlenecks of the plant.)
STEP 2. Decide how to exploit the bottlenecks. (That was fun. Realizing that those machines should not take a lunch break, etc.)
STEP 3. Subordinate everything else to the above decision. (Making sure that everything marches to the tune of the constraints. The red and green tags.)
STEP 4. Elevate the system’s bottlenecks. (Bringing back the old Zmegma, switching back to old, less “effective” routings. . . .)
STEP 5. If, in a previous step, a bottleneck has been broken go back to step 1.”
― Eliyahu M. Goldratt, The Goal: A Process of Ongoing Improvement

“У всіх дівчат одна мрія… Кохання… Справжнє кохання. На все життя. А все інше — то не мрії… То примхи.”
― Люко Дашвар, Село не люди

“Таких гандонів часто бачив я,
Що всім пиздять: я – гуру, я – учитєль!
Несіть мені усі по три рубля
І мудрості вам дам я дохуя.
А сам читать уміє по складам
І голосно пердить в компан’ї дам.”
― Лесь Подерв'янський, Павлік Морозов

“Мар’яна гримнулась на землю, зачепивши головою вкопану покришку. Так і лежала, розгублена, розтріпана і нерухома у своєму блакитному платті й чорних лакованих лодочках, намагаючись повернути збите дихання. Її очі наповнилися водою. Тимофій підбіг до неї, присів поруч. Дивився, як вона лежить, не знаючи, чим допомогти і що сказати. І тоді щось наче вжалило його: або зараз, або ніколи, подумав він і завалився на неї, мов на надувний матрац, намагаючись поцілити своїми губами в її губи. Мар’яна не одразу второпала, що відбувається, однак, отямившись за кілька секунд, впилася йому долонею в обличчя, відпихаючи його від себе.
[...]
на третій день з’явилася Мар’яна. Переступала з ноги на ногу біля хвіртки, боячись зайти, й тихим здавленим голосом кликала Тимофія. Він вийшов до неї. Стояв навпроти непорушно, ніби двієчник перед завучем. Стояв і дивився. І вона стояла і дивилася на нього. Був пізній ранок, залишки роси виблискували у траві, між кущів смородини і барбарису пурхали бабки, на сусідських городах пістріли згорблені спини.

— Вибач мене, будь ласка, — сказав урешті він, бо ж, урешті, мав щось сказати. І навіщось знову ляпнув: — Я думав, ти теж хочеш.

— Хочу, — сказала Мар’яна. — Просто тоді мені було боляче. Погуляємо?”
― Artem Chekh, Хто ти такий?