Status Updates From Дрозофіла над томом Канта

Все-таки, людина без любові — це повільна й невпинна атрофія.

Постійно переживати теперішнє як драму, щодня бачити його в різноманітних гримасах нудьги, суму, болю чи миттєвої радості — втомлює. Мені подобаються думки про самогубство, хоча я прекрасно усвідомлюю, що ніколи на це не зважуся.

Сама думка, що навіть своєю дитиною - малесенькою монадою в океані життя — треба буде продовжувати це нікчемне людство, яке через «обробку» себе масовими хворобами, геноцидами, природними катастрофами, концтаборами, зброєю масового знищення ніяк врешті-решт не вимре, — породжує паніку.

"У такі повільні вечори, коли повітря пахне пізнім літом і першою осінньою прохолодою, люблю спостерігати за поодиноким шумом самотнього тролейбуса або таксі, що прямує вбік «Либідської» чи у протилежний — до Виставкового центру".

«Часто чую: чоловіки, які довго живуть самі, поволі стають ідіотами або маразматиками, у них рано чи пізно їде дашок.»

😂😁

Коли я цілував, Оля заплющувала очі, і в такі миті я завжди згадував тебе, уявляв твоє лице, усмішку, погляд.
🫣😨

Мужик ниє, що кохання сложно, а він ото не хотів, а тепер хоче. І пускає сльозки😶‍🌫️
Надіюся та жінка так і не повернеться, бо той мужик ну 🚩

Головний герой- гомофоб, що має споживацьке ставлення до жінок з нотками збочення🫣
🚩