Status Updates From Жити Таїнством. Вісім розмо...

(5) Бо перспектива колонії та рабства абсолютно неприйнятна, як і перспектива геноциду. А колонізувати й підкорювати Україну та нищити все українське - це декларована, експліцитна мета цієї війни.

(4) Так само, як Алжир сьогодні в жодному разі не повернеться під французьке панування чи Америка знову не стане колонією Великої Британії, а темношкірі не повернуться в рабство, так українці не повернуться до колоніального стану. Саме такими прикладами я стараюся пояснити слухачам у Західній Європі чи в Північній Америці те, чому настанова українців така тверда.

(3) Чому вона повинна мати територію у 28 разів більшу за Україну і ще прагнути проковтнути її? Чому взагалі є переконання, що Росія має бути великою імперією, мати колонії та підданих? Здавалося б, це очевидні речі.

(2) Також засуджується імперіалізм у британській, французькій, австрійській культурі, науці та історіографії, натомість глибинного аналізу російського імперіалізму ще не відбулося ні на Заході, ні в самій Росії. Це ніби цілком очевидна річ, що Росія має бути такою самою країною, як решта країн. Чому вона має бути імперією і поневолювачем багатьох етносів?

(1) Правда є вічною. Її можна забути чи заперечувати, але раніше чи пізніше вона виходить на яв і перемагає. Часом треба століття, щоб це сталося. Скажімо, в США досі не виправлено кривд, яких біле населення завдавало темношкірим, хоча рабство скасували сто пʼятдесят років тому.

Говорити з відстані про драматичні події, повʼязані з великими жертвами, слід смиренно.

А у філософії чи культурі успіху, яку сьогодні пропагують, цей процес часто ілюзорно переступається: має бути результат — і чим швидше, тим краще. У бізнесі говорять, що треба орієнтуватися не на процес, а на результат. А властиво, процес е плодом, є життям. Це і є найвище наше покликання: жити вільно, жити у Бозі, жити з ближніми.

"Євангельська мудрість каже, що принесення плоду починається з посадження зерна, а щоб зерно принесло плід, воно мусить вмерти. І хоч-не-хоч наша життєдайність, як у матері, повʼязана із подвигом, зусиллями: із періодом приготування, виношування, болями пологів, процесом сповивання, годування. Тобто плідність вимагає часу і самопожертви.

У своєму житті я досі шукаю — і, мабуть, слід постійно шукати, — як саме у цей час і на цьому місці жити, бути життедайним, приносити плід.

Бог кличе нас до життя і до життєдайності. Ми покликані бути плідними. Плідність і життєдайність мають безліч вимірів. Кожна людина має власне покликання до плідності, до того, щоби жити життедайно: це не є щось матеріальне, хоча може включати і матеріальні речі, це не завжди мусить бути щось інтелектуальне чи естетично творче, кожна плідність має свою красу. Вона передусім має духовно-моральний вимір і стержень.

Ми покликані не так до успіху, як до того, щоб давати плід.

Тому Христовий приклад, наслідування Христа у слові і в мовчанці, в ділі й у відпочинку, а особливо у молитві - це основне, необхідне. Ми покликані у Христі зцілювати. Зцілювати наші стосунки, наші душу і психіку. Тобто ми маємо дозволити Богові, щоб Він зцілював. І, будучи зціленими, маємо ставати цілителями, які вносять цілісність і гармонію у життя родини.

Скріплення цієї ідентичності є метою Євхаристії, і Боже бажання — щоб людина була з Богом. Бог став людиною, щоб людина стала Богом, як про це сказав святий Атанасій Олександрійський.

З одного боку, ми не є Сином Божим - ним був лише Ісус Христос; а з другого - ми в Христа хрестилися і в Христа зодягнулися, ми живимося Його Тілом і Кровʼю, і в цьому сенсі ми є Христом. Якщо ми заперечуємо, що ми є Христом, якщо ми цього не розуміємо, то заперечуємо свою християнську ідентичність, бо саме вщеплення в Тіло Христове є плодом Таїнства Хрещення.

Найбільші наші травми — це не землетруси чи повені, а кривда, якої ми зазнаємо від інших людей чи в родині, чи в подружжі, чи в школі, чи навіть, на жаль, і в Церкві. Тобто гріх має соціальний вимір, він завжди є супроти іншого. Невірність у подружжі калічить не лише подругів, а й дітей.

Багато людей не мають миру, бо мало сплять, нездорово харчуються, п'ють не те, що треба, й не в тих кількостях, які допустимі для миру; не мають доброго, врівноваженого стосунку до телебачення, інтернету... Стимулюють свої пристрасті. Це можуть бути тілесні пристрасті, гордість, амбітність. Коли людина їм догоджає, тоді не має миру.

У кожної людини, навіть тієї, в якої притуплене духовне життя, є совість. І коли наша совість спокійна, ми маємо мир. Не робити того, що е проти Божого закону, проти закону любові до ближнього. Мир також є плодом певної рівноваги в житті.

Для цього надзвичайно важлива молитва, властиво, вона і є цим віддаванням. Молитва — це зустріч із усемогутнім і вседобрим Богом. І коли вона в нас діється, плодом і даром Святого Духа є мир. Ми тоді розуміємо, що все у нашому житті є даром. Що можна робити, щоби захищати внутрішній мир? Треба не грішити, жити згідно з Божою волею.

Найважливіше для мене - і це постійна боротьба - щодня собі нагадувати, що я не є рятівником. Спаситель є один, і ним є Господь. За цим твердженням багато стоїть, і від нього багато походить. Якщо це правильно розуміти, то усвідомлюємо, що ми не контролюємо всесвіт, часто не можемо вповні контролювати себе. Це не висловлення безсилля і безнадії, а знак, що треба просто віддавати себе в Божі руки.

Оце моя надія: що це буде спільнота життя в правді, мирі й радості. Де є свято спілкування людей, свято співжиття, свято співстраждання, де є славне страждання і вінчання, як ми співаємо у тропарі мучеників8, що став гімном УКУ. Він звучить на хіротоніях і під час чину вінчання, коли пара тричі обходить тетрапод.
До речі, це і є перший весільний танець...

Правдива свобода це свобода вибрати

Найближче наслідування Христа відбувається у такому пасхальному паломництві, де ми крізь смерть проходимо до нового життя.

Борис і Гліб - це перші канонізовані святі української землі, і в контексті постійних воєн за владу русичі поставили їх як приклад. Майже тисячоліття перед Махатмою Ганді, Нельсоном Манделою, Мартіном Лютером Кінгом, які належать до найшанованіших постатей ХХ століття, святі Борис і Гліб в обставинах заколотів
і насильницьких баталій засвідчили те, за що Кінґа і Манделу сьогодні шанує весь світ.

(3) Проте нам непросто повірити, що для нас є місце у домі Отця, що наша тотожність - це тотожність Його синів і дочок. Наші рани, комплекси, пороки і пристрасті ускладнюють прийняття цієї тотожності й цього запрошення увійти і поселитися.

(2) Бути дорослою зрілою відповідальною дитиною Бога-Отця - це наше властиве покликання і призначення, в Його господі ми вдома, все стає на своє місце, там ми переживаємо правду про себе, про світ, там ми перебуваємо у правдивому мирі.