Status Updates From Букурія. Історія одного пла...

Плавить всіх - а ще як поплавить після закінчення війни то

вмирають ті, хто бореться за свободу інших, які за неї не борються

На війні філософія — руйнівна штука, бо від усвідомлення гіркої істини можна неприкольно відїхати шайбою навіть у тилу. А уявіть, як легко може зозуля змінити адресу від таких роздумів на війні.

Мучеником-Прометеем виступав зампотил — колись він видав солдатам нові наволочки, забув їх облікувати й тепер списуватиме їх до кінця світу.

Лишитися навіки в окопі може і солдат, і майор. Тому зараз я розумію, що найкращий оберіг —ніколи не вдягати однострій. А тоді — тоді ми були зачаровані, у нас кипіла лють і жага до помсти за втрачений спокій.

— Чого оральні сфінктери роззявили, професура?
Нічого складного: берем самі дешеві краплі для носа, виливаєм, заливаєм флакон, підписуємо й користуємся. Краса!

Це життя надто жорстоке.

Кожен хід може бути виграшним або, навпаки, гамбітом. Але фігурам від того не легше.

Отаке життя і воно часом болюче, часом кумедне - і таке коротке

Воу, сцена з Попелом👀

І від цього вдвічі гірко помирати — до блювоти гірко помирати отаким неоднозначним ніким, ставати деталлю в батальному пейзажі, про яку напишуть лише в газеті якогось там району.

Реальне життя - Це коли зло непокаране. Коли зло намагаються покарати тисячі й тисячі добряків, попутно теж стаючи трошки злом, а глядачі зрештою забувають - з якого ж боку те саме первинне зло й навіщо взагалі його чіпати.

Тоді я й вирішив написати книжку. Бо з усіма тими думками, зайвими та руйнівними, у голові почуваюся некомфортно, як людина з не витертою промежиною. Хай ця книжка буде рятівним струмочком води, що вимиє мою розумову промежину й дасть нарешті впорядкувати хоча б звивини.

Амінь