Status Updates From Зачаровані музиканти

Пагутяк вміє писати магічно про не магічне, і навпаки

дуже важко дався початок, якийсь вкрай повільний він був. але далі втягнулась і як же добре стало!

— Візьмімо його з собою до князя і княгині! — випалив Івасик. — Він не може жити з людьми.
— А хто може з ними жити?

Коли старший чоловік дивиться на захід сонця, його охоплюють думки про те, що якась частина душі поринає в темряву забуття.

якби дерева, кущі й квіти в саду могли говорити, вони б розповіли дивовижну історію любові і вірності, те, що надто побожні особи називають історією гріха.

Цвинтар, уявляв собі Григорій, мусить бути місцем трохи запущеним, щоб чоловік не квапився туди завчасу й не мислив про посмертну славу.

стояв на горі, яку так і звали Горою, бо навіщо
давати назву, коли гора єдина на всю околицю.

Кожен вмирає самотнім, і кожна смерть має власне обличчя.

— А ти не думав, що чоловік часом не годен опиратись бажанню смерті? Така природа його недуги.

Ти говориш про кохання, ніби се лови. Загнати дичину — невелика честь.

серце його наповнилось старістю, як чаша вином, і він мав її випити або нахильцем, як добрий шляхтич, або по краплі, як філософ.

«Легше, — казав він, — усі свої нещастя звалювати на затемнення Місяця, на рух планет замість того, щоб шукати причину у власній вдачі».

він намагався упіймати недосяжне, а досяжного просто не помічав.

Та наступної миті подумала, що було б, якби вона розчинила царські врата, чи покарав би її Бог за це блюзнірство? Чи так, як карає тих, хто віками чинить наругу над душею і тілом ближнього? Тобто ніяк.

Хотіла прожити життя в спокої та мирі, скільки їй
суджено, аби лиш не надто багато.

Проте кожен подорожній знає, що саме в таку хатину, що стоїть віддалік, можна попроситись на ніч. Бо ті, хто живе у ній, ніби перебувають на межі двох світів і не бояться нічого. Мають надто мало, щоб боятися.

істина не є ні доброю, ні злою, а тому слід приймати усе, що вона промовляє до тебе.

Бо смерть милосердніша, ніж тотальне спустошення, що є прірвою без дна, драговинням, пусткою, холодом пекельним.

Був, правда, ще один спосіб визначити, чи доста славна робота майстра: се скільки майстер бере за роботу. Тобто оцінка тимчасова.

Дивно, але часом спільна втрата замикає близьким людям уста. Наче вони бояться завдати один одному рани.

Його повільно розʼїдала іржа знудження, безвиході, відсутність майбутнього, тобто те, що називають кризою середнього віку.

Пан Миколай глянув на небо, на якому в тісноті товпились хмари. Звідти й грім, і вітри, й сльота.
Важко повірити, що пан Бог мешкає в такій вічній непевності.