Status Updates From Кассандра курить папіроси

Ой, тут трішки помилка з роками життя Івана Нечая

«Готові и добре озброєні. Гм, - вона прибрала пасмо темного волосся за вухо. — Невже тільки так і можливо жити вільно у сьому місті?»

Обоє такі до дурости обовʼязкові. Шкода, що до любови у них, здається, так і не дійшло. Але хіба не так буває, коли навіть до любови ставитись так до біса серйозно».

тягнути за вісь, барабан відкривається, патрони у комірки,
закрити барабан,
перевірити,
увага,
не цілитись туди, куди не хочу стріляти,
око на мушку,
куди хочу стріляти, прицілитись,
спустити курок, натиснути спусковий гачок,
амінь

Це відчуття було знайомим з дитинства, десь у той спосіб, як діти памʼятають батьківський ремінь, яким їх навчали норм поведінки у сімʼї.

[…] ненавидів це боягузтво у собі, ці моменти, коли совість відчувалась фізично, здушуючи його шию і тихо шепочучи лебедині пісні про його нікчемність, підлість і прогниле єство.

Нема знаття, коли і як помремо, але шанси на те є.

І втім, [..] вже був дуже поруч, так поруч, як у фільмах, так поруч, як не підходять до людей, які байдужі.

Можна хтіти, і в молодо сті це геть не рідкість, допомогти усім, урятувати всіх. Та тільки ми з вами люди, а не боги, і наші сили скінченні.

Слова, розумієте, вони вертають справжність речам і подіям. А тут говоримо про ті події які б я з радістю бачила маривом.

«Якщо на життя дивитись як на їжу, то, ви, Наталю, памʼятайте собі, ви основна страва».
[…]
«Усе, що у страві, її приготування - усе залежить од вашого вибору, як-то у ресторані, тільки меню залежить не од вас».

Чому саме я маю бути частиною покоління змін імперій? Чому я не могла народитись одразу у стабільній, тихій Україні, на зразок Швейцарії чи Нідерпандів?

Я не розумію, чому саме ми маємо жити в ці
"історичні часи"? Хто мене питав, чи хтіла б я жити в "історичний час"?

Ця сповʼянська любов вплітати батька в імʼя, звʼязувати себе з ним. А як щодо тих з нас, хто збудував життя не завдяки, а всупереч батькові? Чому він досі має місце у нашій інтродукції?

Зараз пишу й шкодую, що саме такою, політичною, була наша остання розмова. Але, напевне, неможливо в останніх розмовах якось одкинути усе те попереднє, суперечки та спогади, які ти мала з людиною раніш.