Status Updates From Як це дивитися: українське ...

«Балакуча голова»

Жанр, де з невеликими перервами на архівні кадри глядачу показують дядьків і тіток, які розповідають, як раніше було або ж прекрасно, або ж дуже тяжко.

Коли блогерам починає набридати вести свій одноманітний канал і хочеться розвитку, то органічним вирішенням проблеми стає документальне кіно.

За останні три роки українське документальне кіно навчилося краще працювати з людською памʼяттю — підступною річчю, яка маніпулює реальністю.

Він ретельно вчив репліки, відпрацьовував вимову — і лише за кілька тижнів до зйомок дізнався, що від сцени залишилася лише одна коротка фраза: «Давайте нюхнемо кокаїну».

Кіно як спосіб передачі інформації дозволяє здійснити те, чого не можуть запропонувати інші види мистецтв, — показати видозмінену історію в аудіовізуальній формі.

Люди питали з розпачем: «Що, знову негайно і на вчора?». Всі хотіли відпочи-ти, але були закохані в професію сильніше, ніж у здоровий восьмигодинний сон, згадує Рубан.

Це все титули, які належать довгобуду «Мавка. Лісова пісня» — великій подорожі українським інфопростором завдовжки майже в 10 років.

Загалом стрічка від студії FILM.UA викликає те, що зʼявляється в наших західних партнерів вже понад 1о років, — стурбованість.

Кожне десятиліття дарувало нам нові жахи: у 1990-х це був «Оберіг», у 2000-х — «Штольня», у 2о10-х - «Скажене весілля» (в долі жарту є трохи правди) і нарешті у 2020-х маємо щось новеньке.

Ці режисерки показують,що не все було так погано, як ми пригадуємо,хоча фільми тієї ж доби показують нам світ темним, мінімалістичним та приреченим («Оберіг», «Приятель небіжчика») - якщо тебе не хочуть вбити,то ти сам лізеш у петлю

Сценарій Олесь писав пʼять років, а знімав стрічку ще пʼять, очікуючи отримання коштів і сприятливих прогнозів погоди (і це не жарт).

Ми бачили таке лише в ігровому кіно, а тепер це відбувається ще й в документальному. І найбільший жах у тому, що воно про нас.

Чернов пояснював, що спочатку не мав на меті створювати кіно. У Маріуполі головними завданнями було вижити й передати світові бодай частину побаченого.

«Премʼєра фільму — це як веселі поминки. Все життя вже відбулося, а ми просто згадуємо. Але в хорошому сенсі. Ніби ми віримо в загробне життя фільму і святкуємо це».

за кордоном не могли повірити, що український фільм може вийти в кінотеатрах у таких умовах, продюсерка Олександра Костіна розповідала в інтервʼю, що українське кіно не чекає на ідеальні умови, а народжується всупереч усьому.

Коли «Памфір» вийшов у прокат, країна жила в умовах блекаутів — світло зникало на години, іноді на дні.

Від цього сприйняття фільму дуже змінилося: він став символом зупиненого часу і свідченням втраченого підліткового спокою.

«Стоп-Земля», як і «Носоріг» Олега Сенцова, для багатьох глядачів в Україні став останньою картиною в кінотеатрах перед повномасштабним вторгненням Росії.

Горностай після цього зробила для себе висновок: компроміс на майданчику — найгірше, що можна собі дозволити. Бо компромісна картинка не потрібна нікому.

У перемовинах з УКФ казали, що вже «майже от-
римали» підтримку Держкіно, а в розмовах із Держкіно — що в них «майже погоджений» грант від Укф. І обидві інституції погодились на фінансування.

Кіно, яке міцно вкорінено в нашу реальність, — із великим запитом на справедливість.

Кіно саме собою є великим обманом, яке маніпулює глядачами, і тому кіномитців так манить це мистецтво, бо це дорогий фокус, від якого аудиторії хочеться сказати «вау».

В українському кіно, зрощеному на соціалізмі, добро вирізнялося відчутною майстерністю обману: то козаки вигравали в чортів у карти в «Пропалій грамоті»…

…, або «телевізійники», яких кіномитці називають дилетантами, — саме таким став розподіл у кіноіндустрії.

Ітам, і там помітні проблеми з недофінансуванням, відсутністю кадрів і профільної освіти, через яку в нас кіно знімають або кіномитці, яких називають «тусовочкою»…