Status Updates From Ми тебе не чекали

Хочу дожить до того часу, коли Чеху дадуть Нобеля

І от ще вчора ти читав по діагоналі Амелі Нотомб на вітряному балконі й зачудовано роздивлявся пальці її ніг, а тепер вона випалює в тобі все, що ти мав живого.

«Про деякі речі іноді краще забути, але їх обовʼязково треба згадати перед смертю. Наприклад, про добро, яке ти робив, або про зло, яке тобі заподіяли. Про деякі речі взагалі краще не згадувати, аби не розполохати майбутнє»

Щастя — це ж недуга душевної короткозорості. Не
я сказав.

Так цікавіше жити. Придумуєш собі різну філософську муть, насолоджуєшся нею, граєшся.

А звичка до відчаю гірша за сам відчай.

Тепер все думалося і думалося. Почати думати — це почати себе підточувати.

Ці обставини його підточили. Ці обставини його
зжерли. Обставини. Яке недолуге слово для визначення трагедії, неделікатне, бюрократично бездушне, страшне і якесь овальне.

Скільки триватиме війна? Скільки триватиме його везучість не гинути?

Її довге чорне волосся від вітру здіймалося у не-бо, від чого сама вона ставала схожою на Бонем Картер із будь-якого фільму.

— Мене виховали феміністка і такий-сякий публічний статус. Краще видатися кретином, ніж потім групка навіжених полоскатиме тебе у твіттері.

Цікаво було б дізнатися, де вони всі та чим займаються, як їх помотало життя і куди закинули обставини. Доглядають дітей? Стерлися на порох від поганих кохань? Створюють дизайн обкладинок для дитячих книжок?

— А Фріда помре скоро.
— Вона ще тебе переживе.
— Може, й переживе, але помре скоро. Прийди до неї.
Вона тебе полюбила.

У ті часи однією з небагатьох можливостей пізнати людину було запросити її в гості й нагодувати теплим злимоненим чаєм.

Вічний дід, який колись відвіз своє тіло до села і сховав від людей свій розум.

Пів року недоступності для суспільства у звʼязку з відсутністю тверезості.

уникав приятелів, яким був винен, і приятельок, перед якими завинив.

кинуті на розтерзання смутному часові, спроможному дарувати лиш таку тріаду задоволення: масандрівський портвейн, «Троянду Карпат» і біле міцне.

Досі він ніколи не винаймав помешкань, тому й вагався. Чужа квартира, за яку ти віддаєш свої гроші, — це ж прірва відчаю і несправедливості.

«Як можна покохати злу людину, — прокручував він, — як жити під одним дахом зі злою людиною, ділити з нею холодну слизьку постіль і не-прохано торкатися її блідого нечутливого тіла?»