Sofiia > Recent Status Updates

Це як Аделіна, тільки тут авторка тягне максимальний прикол з героїв і сюжету.

Це неймовірна історія, яка не схожа на жодну з тих, що я вже читала.

Шо його казать, коли воно канєшно 😆

Я вже втомилась від цього тексту 😔

От на скільки неймовірно гарне видання, на стільки ж жахливий переклад. І це заради цього я чекала наше видання стільки років?( 😢

Якщо прибрати з історії оці внутрішні монологи Страйка і Робін про любить/ не любить, книга тільки б виграла. А то з пустого в порожнє виходить(

От на цьому моменті я і загубилась хто кому брат, хто кому сват 😑

Всьо. Не шукайте мене.

Господи, я не можу зупинитись читати цю книгу! Спасіть!

Ще з першої книги, а особливо в другій, дуже не вистачає карти територій(

Я вже втомилась від цієї книги. Вона занадто довга(

Ця книга розбиває мені серце. Очі мокріють кожні сторінок 30.

Щось я починаю підозрювати, що це не трилер/детектив, а драма про стосунки батьків і дітей.

Хотіла написати, що нічого особливого, але зрозуміла, що непомітно прочитала вже половину) нормально так затягнуло!

Як же ладно-шоколадно у Джу все виходить. В казках і то героям складніше такі квести вдаються.

Це мабуть одна із найстрашніших книг, за все моє життя. Але відірватися просто неможливо.

Те як Сіммонс дає надію, а потім розбиває об кригу, одночасно і захоплює, і засмучує.

Як же це круто написано! Одночасно і цікаво, і страшно. Тільки на середині, а вже можу рекомендувати.

Якщо ваші «атмосферні» книги написані не так як ця, то навіть не пропонуйте мені.

Дуже сподіваюсь, що моя перша очевидна здогадка буде помилковою. Бо це дуже просто!

Я дуже люблю літературу, аби не письменники. Це ж яким треба буть самовпевненим, щоб викладать вміст своєї голови на шістсот сторінок.

Дитина має рости у хаті, де є багато всякого неясного. Де є старі шафи, коробки з чимось, якісь картини, щось страшне, щось гарне, якийсь кітч, наїв і щось достойне.

Мені здається, що без постійних повторів про чийсь душевний біль, скорботу і спогади про минуле, оповідь йшла б значно швидше. Бо вже набридли однакові абзаци.

От це вже я розумію. Це мені подобається! А не соплі другої частини)

Здається, я зрозуміла як її треба читати. Великими шматками. Тоді складається враження, що тут і справді щось відбувається.

Та робіть ви вже хоч щось. Половина книги, а всі події можна вкласти речень в 10(

Залишилось тільки згадати всих цих персонажів 😕

Таке чувство, що перекладом цієї книги Бог десь наказує мене за щось. І мені кажеться, я знаю за що, но я не можу вам сказати.

Неймовірна історія. Але від редактури тексту просто кров з очей бризкає. Редактор забув зберегти правки і надрукували як було?

Боже, звідки автор знав як я влаштовувалась на роботу в офіс? 😂