Julia B > Recent Status Updates

Я памʼятаю, як в студентстві, теж носила прострочені або розірвані лінзи. Це жахливе відчуття на очах.

Тунець і консервах - це даність часу. Ну не міг же я під час війни прийти до жінки без консервів. 😁

Якщо хтось один розбив чашку, а другий вирішив не зібрати уламки, а теж розбити чашку, то нічого хорошого з цього не вийде. На підлозі будуть дві розбиті чашки.

Знаєш, коли ти голодна, а тобі пропонують надіти шапку – це, звісно, турбота. Але потреб не закриває.

Це ж діти, діти в аеропорту. Часом великий чупа-чупс чи відро зелених ведмедів запамʼятовуються краще за саму відпустку.

Від жінок ми не очікуємо тортур і вбивств - і тому самі себе дуримо. Наша непохитна віра в природну доброту жінок - це якась дивовижна безхарактерність. Ніби ні в кого з нас не було матері, яка могла виявляти до нас жорстокість.

План - це, скоріше, мастурбація для розуму.

Існують просто неприйнятні речі, будь-яка спроба зробити з тофу щось відмінне від того, чим він є насправді-непривабливим замінником білка текстурою вареної гуми й смаком сірих паперових рушників, змочених розведеним чаєм.

Ділячи щирими бальзам для губ й охололу картоплю фрі, я завчила, що жінка - це такий самий штучний, бездумний, бездушний продукт капіталізму, як і «біг мак». Неважливо, чи це справжнє. Головне, щоб було смачним.

Потім він зісковзнув зі свого стільця - плавно, наче шматочок масла, який стікає по гірці гарячих млинців.

Читання необовʼязково йде в купі з саморефлексією.

Я вірю, що як продовжу поглинати книжку одна за одною, то одного дня стану кращою людиною.

Щоб добре працювати є, треба мати достатньо сил і грошей на життя та час на відпочинок.

Усамітнення робить нас вільними, так само як самотність привносить глибину в наше життя.

Демократія неминуче містить елементи безладу, почасти через евристики доступності й афекту, що скеровують у певному напрямку уявлення та ставлення пересічних громадян, що врешті решт стають упередженими.

Зради не обнуляють одна одну. Вони просто завдають більшого болю.

Мама саме усвідомила, що, якщо я навчатимуся ц державній школі, вона може за потреби лишати мене саму. Це навіть визначали соціально прийнятним терміном- дитина з ключем на шиї.

Фу! Ця розмова з батьком. Аж тригернуло.

Просто мовчати, намагатися не робити зайвих рухів. Не провокувати, як кажуть поціновувачі насилля.

Але мені потрібні інструменти. Навчання - це інструмент.

Вона знала, що з раннього дитинства жила не нормальним життям. Але стільки всього вже приховано часом, наче листям, що падає й вкриває землю, зрештою змішуючись з ґрунтом. Те, що трапилося з нею тоді, поховане в землі її тіла.