Bookatrin > Recent Status Updates

Неймовірна й людяна книжка. Без зайвих пояснень зрозумілі людські долі й ставлення до життя.

The style of the book makes reading slower and more thoughtful. You can tell when a poet writes prose.
Compared to the author's other books, I am impressed by the depth of the plot. It's as if it's something from his painful life. This same trauma is evident in his other works, but it is not described as truthfully as it is here.
The book touched me and found me at the right time.

Стиль книжки перетворює читання на більш повільне й вдумливе. Видно, коли прозу пише поет.
Порівняно з іншими книжками автора, я вражена глибиною сюжету. Це немовби щось справді від його болючого життя. В інших творах видно цю саму травму, але вона не так правдиво описана як тут.
Мене книжка зачепила й знайшла в правильний час.

Читати цю книжку в сховищі - те що треба. Якось відчуваю себе зв'язаною з персонажами.

Прочитала два розділи. Це неймовірний переклад!

Дякую Катерині Бабкіній за і гарний переклад і важливі примітки.

Історія, як на мене, легко читається.

Структура й хід подій достатньо чіткі.

Пару місяців назад читала "Черево Парижа" Золя, "Лукреція Борджія" Гюґо. Й все-таки є у французів свій спосіб написання, хоч і століття різні.

Прочитала два розділи. Це неймовірний переклад! Дякую Катерині Бабкіній за і гарний переклад і важливі примітки.

Історія, як на мене, легко читається. Дуже цікаво. Пару місяців назад я читала "Черево Парижа" Гюго. Й все-таки є у французів свій спосіб написання, хоч і століття різні.

Не буду приховувати, що я може занадто радикальна й прискіплива. Але я вже втомилася від цих згадок Набокова й Достоєвського. Цитата: "Елізабет повернулася на кухню, розгорнула цидулку, що її передала Гаррієт. Цього разу написані рукою Мадфорд великі літери голосно кричали: «ВЛАДІМІР. НАБОКОВ»."

Ех, піду лікувати очі й серце строчками з текстів Забужко й Домонтовича, де вони згадують справді вартих уваги авторів.

"«Зрештою, кожна людина, писавши про інших, пише тільки про себе», — зазначалося у зв'язку з Костомаровим. Аналогічне, мабуть, можна сказати і про самого Петрова в ролі Домонтовича. Адже він теж зашифровував себе в своїх романах. Він загалом страшенно любив тему масок, гри, текстів-шифрів."

"«Зрештою, кожна людина, писавши про інших, пише тільки про себе», — зазначалося у зв'язку з Костомаровим. Аналогічне, мабуть, можна сказати і про самого Петрова в ролі Домонтовича. Адже він теж зашифровував себе в своїх романах. Він загалом страшенно любив тему масок, гри, текстів-шифрів."