Анастасія > Recent Status Updates

Він (мій дідусь Дзян Джондзвень) назвав свою хатину «Майстернею прагнень до вдосконалення» і розвісив у ній сувої з власноруч виконаною каліграфією, що підтверджувала його відданість самовдо-сконаленню.

Доки людина жива - не можна бути певним її.

Смерть людини - це одна секунда, тоді коли її життя - це довгий ряд терпінь. Щасливі ті, що вміють викрасти з нього кілька хвилин радости.

У моїх мандрівках із краю в край я ніде не зустріла раю, якого сподівалася. Зате іноді хоч здалека схопила кілька відблисків земного щастя, яке тепер має для мене більшу вартість, ніж уявлені раї. Ось чому далі їду в дорогу…

Чи такою самою психольоґією не жив дехто з нас під час останньої війни? Раз наїстися і вмерти.

… з другого боку, зовсім нормально, що Україна хоче бути вільна, що від віків бореться й боротиметься за свою незалежність. Наша пасивність була б доказом браку підстав до нашої незалежності, до нашого окремішного існування.

Просто робіть так, щоб добре було вам самим. Бо ніхто потім не оглянеться на вас , що ви робили щось, аби комусь було затишно, аби комусь було світло і не дуло. Ніхто не згадає.
А ще, дорогі мої, заводьте дітей.

Щоб твоє життя було врівноважене, час від часу просто необхідно втрачати рівновагу
через любов.

Бо розбите серце — добрий знак. Це значить, що ми принаймні намагалися любити.

- Нема краси, пані, яка не коштувала би нас оплати терпінням.

Туристи, яких заманювали цього разу, мали інтелектуальні претензії їх приваблювала мистецька та релігійна спадщина балійської культури. Темних сторінок історії вони воліли не помічати. Не помічають їх і досі.

Іноді прокидаюсь о третій ранку і малюю при світлі електричної лампочки — це єдиний час, коли я можу малювати для себе. Я люблю цей час доби, тоді добре малюється.

“Бо не суттєво, які креативні пояснення я знаходжу, щоб виправдати свою звичку перебивати співрозмовника, це все одно означає, що я вважаю сказане мною важливішим за слова інших людей”

Моя подружка Джейн виходила заміж років тридцять тому і в день весілля запитала маму: «А то всі наречені такі налякані в цей день?». А її мама, спокійно застібаючи сукню, відповіла: «Ні, моя дорогенька. Тільки ті, хто думає головою».

Про жінок у родині Ґілберт: Вони відрізали найгарніші частини себе і віддавали іншим. Вони перекроювали своє під інших. Вони обходились без. Нічого інакшого вони не вміли робити. «Давати» було їхнім дієсловом і принципом у житті.

Один іранський урядовець назвав незаміжніх за власним бажанням жінок «небезпечнішими за ворожі бомби і снаряди».

Аристофан припускав, що Зевс подарував людям оргазм із жалю, щоб ми тимчасово почувалися єдиним і не вмерли з депресії чи відчаю.

Як сказав дідусь моєї знайомої: «Деколи життя надто важке - або надто добре, щоб бути самому».

Героями часто стають ті, хто думав про свій майбутній учинок і мав для нього необхідні навички. Часто героїзм є спонтанний лише на перший погляд, а насправді він є результатом тривалих років підготовки.

При цьому наш розум — голодний глядач, що вимагає лише піків та урвищ. Усе посереднє з часом зазнає ерозії, лишаючи тільки найвиразніші спогади, до яких ми повертаємося знову і знову.

На жаль, співчуття не труба, яку можна перекрити, коли вона затоплює подвірʼя. Шлях до життя без емпатії — довгий і тернистий; він пролягає крізь понівечену гуманність, продану з великою знижкою.

Сльози вмить змивають можливість нейтральної реакції — усі ті нескінченні видозміни в середній частині спектра, — лишаючи по собі лише радикальні варіанти: один напрочуд хороший, а другий — катастрофічний.

Навіть найдрібніші вчинки мають наслідки. І хоча ми часто здатні обирати свої вчинки, нагода обрати наслідки випадає дуже рідко.

«Усе ще надто повільно для того, щоб затулити пробоїну», — подумала Тресс. Та як не крути, це було наче кинути політика у смітник - безумовно гарний початок.

— Сонце, жоден чоловік не вартий того, щоб за нього вмирати, - сказав пацюк.

Що ж, батьки мають казати таке дітям. Бачити в них найкраще — це обовʼязок батьків. Тільки так можна вижити з цими малими соціопатами, не божеволіючи.

Прокидатися на одній планеті, а надвечір опинятися на іншій — це різка переміна, але насправді не така вже й рідкісна. …можна прокинутись у мирний час, а в обід твоя країна вже в стані війни…

Віталі знав, що люди швидко про все забудуть, ніхто не засвоїть уроків після цієї ночі. Окрім хіба що мертвих.

Смерть привласнює спогади, навіть найпрекрасніші, і вселяє в них страждання, яких не витримує памʼять.
Смерть стає володаркою минулого. Сумнів гірший, адже привласнює майбутне.

Про територіальний поділ через 200 років: «…Росія і Білорусь злилися в одну країну, але залишилися з попередньою назвою - Російська Федерація.»
росія все ще існує 😩