Ольга-Марія > Recent Status Updates

Моя впертість таки довела мене до восьмої книги про Бріджертонів. Поки рахунок сподобалося/не сподобалося 3:4

Тобто ця книга, або переважить в негативну сторону, або зрівноважить результат.

Як перестать волати

Тривожність зашкалює, нове читати складно через письменницький спринт, то чому б не перечитати мій персональний пластир на серце, душу і нерви? ❤️‍🩹🩹

Я була скептично налаштована, але наразі мені подобається

Якось влітку року 1925-го чи 1926-го Комаха не витримав спеки великого міста, духоти, нудьги, самоти й вирішив податися до невеличкого якогось провінційного міста, де тиша, спокій, дерева, садки, квіти, річка, де можна попоїсти холодцю з раками й таранею, вареників з вишнями, каші з маслом, звареної на свіжому повітрі, полежати в холодку, покупатися, а може, й риби половити...

--------

ЯК Я ЙОГО РОЗУМІЮ
ТЕЖ ХОЧУ

Пити каву й запалювати цигарки – наука нелегка й відповідальна, як і останнє напруження тіла у змаганнях на 100 метрів.

Немає жінки, яка б не припускала, що в неї сховані таланти актриси. Вер була жінка, отже, вона уявляла себе – принаймні деякий час – акторкою.

Ми обертаємо спогади на історії, а якщо не робимо цього, то втрачаємо їх. Зникають історії – зникають люди.

Поки дуже цікаво

Трапляються іноді випадкові знайомства, які наперед визначають "вчора", "сьогодні" й "завтра" глибокої приязні й щирої дружби, дарма що цього "вчора", власне, і не існувало. "Вчора" не існувало, але чи значить, що його не було зовсім? Кожне "сьогодні" визначає не тільки прийдешнє, але й минуле.

Кохання може набувати найрізноманітніших форм. Для Комахи воно набрало форми відокремленої ілюзії, примхи, самотньої замкненості, нерішучого, боязкого уникання.

Можна все життя своє прожити і не помітити, що ти існуєш. Можна щось робити, про щось дбати, чимсь цікавитись і лишитись якось до всього цього чужим і непричетним. Усе життя можна прожити, не живши, пройти повз життя навшпиньках, під сурдинку, обминаючи життя, боком, попід стінкою, глухими завулками, ніби ховався, – дарма що був великий, важкий і масивний.

Після тридцятьох років усі книжки здаються прочитаними і всі продуманими. Він уже пізнав ту гірку огиду пересиченості перед книжками, отеє taedium libelli, що з року в рік збільшується і що від нього, попри всі зусилля, вже ніколи не можна звільнитись, коли зникає колишня юнацька віра в книжки і марною стає надія що якась нова книжка раптом, як виграш у лотереї, принесе несподіваний дар визволення.

Після серіалу пішла читати другу книгу 😅

Це перша книжка Кван, яку я читаю, але мене не покидає відчуття, що вона просто намагається всіх переконати, яка вона супер інтелектуалка. Це не погано, просто іноді втомливо, адже часом достатньо простої метафори, а не ескурсу в історію філософії.

Загалом мені цікаво і подобається. Але от є щось дратівливе в її письмі часом.

Мені досі здається, що я читаю про свій істфак! Сумую за академією ❤️‍🩹