Mriya 🇺🇦’s Reviews > Ходи до бабці, обійму > Status Update

Доню, щоб на твоїй голові і взагалі в житті вийшло щось путнє і гарне, треба трохи терпцю. Трохи більше часу. Трохи більше зусиль. А як будеш така нетерпляча, як оце нині вранці, то й ходитимеш з розтелемханою головою. І життям.

Завтра, ясна річ, настало. І вже минуло.
І вже те «завтра» стало «вчора». Швидко? Блискавично. Так і життя, шановні пануньці. Так шо не длубайтесь в носі і в ваших інтернетах. Бо мрію свою протринькаєте. Як мінумум. А то й всеньке життя

Ну ж не буду я на ніч дитині замість «Колобка» про Гітлера, Сталіна і нинішнього російського гівняра-терориста розказувати з їхніми божевільними ідеями. Та й вони всі вкупі не вартують тут жодної української букви.

Так-от, дорогі мої онучки, ніколи і нікого не обзивайте. Ні свинею, ні пацям, ні куцею, ні що ви там ще можете посплітати. Бо це ображає.
І ви робите боляче. У кожної людини є імʼя. Якраз для того, щоб ми називали і кликали її на імʼя.

Ринчина пичка з кислої вмить стає солодко-пудреною і кричить:
— Лежко! І одежу з тумбочки теж він кинув!

Я починаю наступ. Двоє мамонтів відразу дають драла — і лиш в одне місце на всю хату — під ліжко.

Маленький милий Лежко і ще менша Ринка, які говорять мовою усіпусі і дивляться на вас покірними телятками, - то вам мерещиться. Направду, це мамонти, які хочуть розвалити хату.

Таке життя і є. Весь час бʼє в писок гігантська хвиля, а тобі кажуть - шукай шось в тому позитивне. От онучки, приміром, не тікають від халеп, їм конче тре туди влізти й дізнатися, що далі. Бо їм не страшно, їм, най качка копне, цікаво.