lornapalmer’s Reviews > Київські контури > Status Update

Безповоротність несказаних слів
і недописані вірші — як поїзди,
що мають зараз вирушати.

…і нічого,
крім жахливої порожнечі
і найпрекрасніших облич
на пероні,
що відпливає.

Ввечері машини поливають вулиці,
і асфальт стає оксамитовим,
наче звук флейти,
і це оксамитове звучання вечора
стелеться над нами,
мов запах розквітлих вишень.

Осінь прийшла,
як повільний нічний трамвай,
випереджаючи смерть,
задзвонила падінням червоного листя
під ноги,
і я назвав твоїм іменем Україну,
бо мусив цей край ще хтось
полюбити так сильно,
щоб тільки коханням назвати його.

Скільки злетів було, перемог і падінь,
і це все — лиш за те, щоб нині
подивитись, як тихо собі стукотить
товарняк в поруділій долині.

Ти прийдеш навесні.
Із блакитних
і синіх
осель
заклубочать дими,
і падуть
на них стріли
навскісні

Твоя юність пройшла,
твоя зрілість нікому не потрібна,
твоє майбутнє — безхмарне.

Коли підуть останні,
залишиться тільки сум,
наче вино, настояне на травах:
вікно — це неминучість скла,
перед яким зупиняємося.

біг — це закон вулиці.

Наче бджолиний віск,
танемо ми у пальцях
тлуму її строкатого.

офіційно найкрасивіша присвята, яку я бачила:

"Не буває сумних закохань,
просто інколи,
якщо довго ходити засніженими
вулицями,
пригадаються давні казки.

Ми так мало були разом,
що, здається, минула ціла вічність,
і тому:
Тобі."