Maria’s Reviews > Покора > Status Update

Що він робить цілими днями? — питаю.
Влітку щось копає на городі, взимку сидить у кухні та дивиться у вікно, а взимку і влітку разом гнівається на всіх і на все.

Раптом собі думаю, що я дуже погана людина, що мене вельми дивує, бо мені вже давно здавалося, що війна стерла моральні розрізнення, що немає більше добрих і поганих людей, є тільки живі з мертвими.

Не знаю, що маю їй сказати, бо не знаю, нащо
повернувся в отчий дім.
Може, тому що колись та треба вернутися в отчий дім, хоч би й на хвилю. Кожного то чекає, може, мій час надійшов саме зараз.

тоді я ще мав уроки верхової ізди на вишко лі підхорунжих у Döberitz, але під час війни вже не було часу на такі джентльменські забави зі сві ту, що помер, задушений навалою заліза і чергами кулеметів

Всі ми знаємо, що кулемет змів кавалерію із бойовищ нашого часу, поки поширяться автомобілі, можливо, на битву ще доведеться їхати верхи, але воювати відтепер мусимо завжди і тільки пішо або в танку.

Я, зрештою, теж не є частиною нас. Не належу до нас. Також я не належу до них. Ні до кого не належу.

але самі слова зупинились на оболонці сну, в яку я ще був загорнутий, сну, в який я досі був занурений, німий, аж поки почув людський голос і зрозумів, що тону.

…крізь перший вірш продерся з великими складнощами і, може, саме тому так добре його запам'ятав, аж поки не вивчив напамʼять повністю, бо єдине, чого не бракувало на війні — то часу, окопи це передовсім чекання.

ніби лейтенант Покора заступив студента і репетитора Покору, подякував йому за вірну службу і вислав у ніщоту, перейнявши його тіло і тожсамість. Лише ти, Агнес, і спомини про тебе тривають непорушеними.

Смільо також мовчки приймав припущення, що йому належиться все найкраще.