Maria’s Reviews > Педро Парамо > Status Update

Сон його не брав. Він забув, що таке сон і час. «Ми, старики, спимо мало, майже ніколи. Іноді куняємо, але думати не припиняємо. Це єдине, що я годен робити», - міркував він.
Потім проказав: «Тепер уже недовго. Недовго».

Вдосвіта новий день починає повільно ворушитися; можна почути, як скриплять іржаві шарніри старої землі, що розгойдується, скидаючи з себе морок.

Я благала тебе, Господи, щоб ти боронив його. Щоб зберіг його для мене. О, як я благала! Але ти опікуєшся тільки людськими душами. А мені було потрібне його тіло.

В голові Сусанни Сан Хуан заворушилися думки - спершу повільно, потім вони завмерли, а тоді пустилися чвалом так, що вона встигла тільки проказати:
- Це неправда. Неправда.

- Є селища, які пахнуть бідою. Їх можна упіз-нати, щойно ковтнеш їхнє застояне, безживне, убоге й немічне, як сама старість, повітря. Це одне з таких селищ, Сусанно.

Чекав, коли отримаю все. Все, а не якусь дещицю. Все, коли у нас не залишиться інших бажань, крім твого бажання і мого бажання тебе.

Смерть неможливо розділити з кимось, наче спадщину. Ніхто не шукає біди.

А горобці сміялися; клювали збите вітром листя і сміялися, залишали у вітті обдерті колючками пірʼїнки і сміялися. Такою була ця пора року.

- Наша земля, дякувати Господу, родить геть усе, але все має кислий присмак. Так, мабуть, судилося.

Я хочу переконатися, що ти людина
добра і що всі твої парафіяни шанують тебе. Але бути доброю людиною замало. Гріх - це зло. І щоб викорінити його, треба бути твердим та безжальним.