Кайдашева сім’я Quotes

“Постив батько дванадцять п'ятниць, щоб не вмерти наглою смертю та в воді не потопати, а проте втопився. І п'ятниці нічого не помогли, — говорив Карпо. — Варто було мучити себе цілий вік.”
― Іван Нечуй-Левицький, Кайдашева сім’я

“Вечірнє сонце, так як і вчора, обливало ясним промінням усю долину. Вода під колесами шуміла...

Розділ V”
― Іван Нечуй-Левицький, Кайдашева сім’я

“На дзвіниці вдарили в дзвін, і тонкий дзвінкий гук задрижав і розлився по селі на всі долини. Він ударився об близьку гору, вкриту лісом, одскочив і залунав коло дальшого шпиля, а там далі розлився десь далеко понад густим лісом та все лунав слабко та тихіше й замирав десь в тихих лісових западинах.

Розділ I”
― Іван Нечуй-Левицький, Кайдашева сім’я

“Недалеко від Богуслава, коло Росі, у довгому покрученому яру розкинулося село Семигори. Яр в’ється гадюкою між крутими горами, між зеленими терасами. Од яру на всі боки розбіглися, начебто гілки дерева, глибокі рукави, поховалися десь далеко в густих-прегустих лісах. На дні довгого яру блищать рядками ставочки в очеретах, в осоці, зеленіють левади. Видно обсаджені столітніми вербами греблі. Два рядки білих хат попід горами біліють, неначе два ряди перлів на яскраво-зеленому поясі.
На високих гривах гір кругом яру зеленіє старий ліс, як зелене море, укрите хвилями. Глянеш з високої гори на той ліс – і здається, нібито на гори впала оксамитова зелена тканка, гарно побгалася складками, позападала у вузькі долини. Над долинами стоїть легкий туман – сизий, прозорий. Загорнуті в марево долини здалека ніби дихають тобі в лице холодком, лісовою вогкістю, манять до себе в тінь густого старезного лісу.
Під однією горою коло зеленої левади в глибокій западині стояла чимала хата Омелька Кайдаша. Уся Кайдашева садиба ніби дихала холодком

Розділ I”
― Іван Нечуй-Левицький, Кайдашева сім’я

“Мелашка сяла, як кущ калини, посаджений серед двору. А сонячне марево заливало всіх, дрижало, переливалось між жіночими та дитячими головами, неначе якась золота вода крутилась поміж людьми, неначе якась основа з тонких золотих ниточок снувалась по двору кругом людей, кругом хат, навкруги садка

Розділ IX”
― Іван Нечуй-Левицький, Кайдашева сім'я

“Над лiсом мiж гiллям висiв повний мiсяць на небi. Товстi стовбури лип та дубiв ледве мрiли кругом його, а бiлi берези блищали неначе бiлi восковi свiчки

Розділ VII”
― Іван Нечуй-Левицький, Кайдашева сім'я

“Зверху через гiлля промикується свiт мiсяця, й подекуди його промiння блищить на землi, неначе жовтi яснi хустки, розстеленi по травi, або золотi яблука, розкиданi по землi

Розділ VII”
― Іван Нечуй-Левицький, Кайдашева сім'я

“Сонце стояло низько над самим лісом і пронизувало світом верхи лісу, зелені, як трава на степу. Над лісом од сонця тяглися неначе довгі стьожки та стрічки, виткані з світла й золота. На заході стояла одним одна хмарка на чистому небі, вся золота, з червоними краями

Розділ VII”
― Іван Нечуй-Левицький, Кайдашева сім'я

“А вода в Росі тихо плинула, потоки гули, неначе десь далеко у лісі, тихо коливалась осока та латаття на водяній бистрині коло каменя, неначе дерево на тихому вітрі. Сонце сідало за Россю, за богуславським лісом. Жита ніби дрімали. А в молодих душах розгорювалась любов, як розгорюється сонце літнім ранком

Розділ V”
― Іван Нечуй-Левицький, Кайдашева сім'я

“Лаврін обняв її тонкий стан, і вона схилила йому на плече голову, заквітчану маком, настурціями та м’ятою. На Лаврінове лице похилились свіжі квітки маку та пахуча м’ята й прохолоджували його гарячу щоку, неначе холодна роса

Розділ V”
― Іван Нечуй-Левицький, Кайдашева сім'я

“Сонце світило на їх з-за Росі й пронизувало зелені верби, кущі високої осоки коло самого каменя в воді, високий кущ очерету з кудлатими китицями, що закривав їх од млина

Розділ V”
― Іван Нечуй-Левицький, Кайдашева сім'я

“Лаврін перейшов через греблю й насилу продерся через густі верби та лози, переплетені білими крученими паничами то ожиною

Розділ V”
― Іван Нечуй-Левицький, Кайдашева сім'я

“Вечірнє сонце, так як і вчора, обливало ясним промінням усю долину. Вода під колесами шуміла...

Розділ V”
― Іван Нечуй-Левицький, Кайдашева сім'я

“В лісі було тихо, як у хаті. Здавалось, ліс уже дрімав, засипав і тільки через сон дивився з гори освіченими верхами на заходяче над Богуславом сонце

Розділ V”
― Іван Нечуй-Левицький, Кайдашева сім'я

“В долині вже стояла під деревом густа тінь. Доріжка була така узька, що зелене гілля в горі сходилось до купи и закривало небо. Старі дуби й граби стояли в тіні стовпами, а на противній горі верхи дерева ще горіли на червоному вечірньому сонці

Розділ V”
― Іван Нечуй-Левицький, Кайдашева сім'я

“Молодий парубок сидів на возі і навіть не поганяв волів. Він задивився на річку, на зелені верби понад водою. Веселе сонце грало маревом над вербами, над водою, над камінням

Розділ V”
― Іван Нечуй-Левицький, Кайдашева сім'я

“Свіжий перший сніг укрив гори й долини ніби тонким дорогим полотном. Усе небо було вкрите густими хмарами, неначе молочним туманом. Карпо дивився на голі білі гори, що зовсім зливалися з білим небом у вечірній імлі так, що не можна було розібрати, де кінчались гори, де починалось небо. Він дивився на чорний довгий рядок гip, котрі чорніли од густого дубового лісу, неначе обкутані чорним сукном, і він нічого того не бачив

Розділ IV”
― Іван Нечуй-Левицький, Кайдашева сім'я

“А зимне сонце глянуло весело в вікно й заграло рожевим світом на білому комині, на білій грубі й намалювало долі чотири шибки з чорними рамами, з чудними малюнками простого прищуватого скла

Розділ III”
― Іван Нечуй-Левицький, Кайдашева сім'я

“Її довгі стрічки маяли на вітрі, неначе листя розкішного хмелю, що почіплявся на тополі

Розділ II”
― Іван Нечуй-Левицький, Кайдашева сім'я

“На горах за шпилями, вкритими лісом, пишно горів вечірній світ сонця. Всі шпилі чорніли в тіні, а між ними в долини проривався світ пучками, заливав западини золотими пасмами, пронизував кожний верх дерева і блищав крізь зелений лист, як через кришталь. Над лісом розлився дивний спокій, а дзвін ґув та дрижав над шпилями, тричі одбиваючи свій згук

Розділ I”
― Іван Нечуй-Левицький, Кайдашева сім'я

“На дзвіниці вдарили в дзвін, і тонкий дзвінкий гук задрижав і розлився по селі на всі долини. Він ударився об близьку гору, вкриту лісом, одскочив і залунав коло дальшого шпиля, а там далі розлився десь далеко понад густим лісом та все лунав слабко та тихіше й замирав десь в тихих лісових западинах.

Розділ I”
― Іван Нечуй-Левицький, Кайдашева сім'я

“Недалеко від Богуслава, коло Росі, у довгому покрученому яру розкинулося село Семигори. Яр в’ється гадюкою між крутими горами, між зеленими терасами. Од яру на всі боки розбіглися, начебто гілки дерева, глибокі рукави, поховалися десь далеко в густих-прегустих лісах. На дні довгого яру блищать рядками ставочки в очеретах, в осоці, зеленіють левади. Видно обсаджені столітніми вербами греблі. Два рядки білих хат попід горами біліють, неначе два ряди перлів на яскраво-зеленому поясі.
На високих гривах гір кругом яру зеленіє старий ліс, як зелене море, укрите хвилями. Глянеш з високої гори на той ліс – і здається, нібито на гори впала оксамитова зелена тканка, гарно побгалася складками, позападала у вузькі долини. Над долинами стоїть легкий туман – сизий, прозорий. Загорнуті в марево долини здалека ніби дихають тобі в лице холодком, лісовою вогкістю, манять до себе в тінь густого старезного лісу.
Під однією горою коло зеленої левади в глибокій западині стояла чимала хата Омелька Кайдаша. Уся Кайдашева садиба ніби дихала холодком

Розділ I”
― Іван Нечуй-Левицький, Кайдашева сім'я