Справа Василя Стуса. Збірка документів з архіву колишнього КДБ УРСР Quotes

“Тоді жартували, що дисиденти бувають трьох видів: до-сиденти, сиденти і від від-сиденти - вони ж знову до-сиденти.”
― Вахтанг Кіпіані, Справа Василя Стуса. Збірка документів з архіву колишнього КДБ УРСР

“Отак живу: як мавпа серед мавп.
Чолом прогрішним із тавром зажури
все б'юся об тверді камінні мури,
як їхній раб, як раб, як ниций раб.
Повз мене ходять мавпи чередою,
у них хода поважна, нешвидка.
Сказитись легше, аніж буть собою,
бо ж ні зубила, ані молотка.
О Боже праведний, важка докука —
сліпорожденним розумом збагнуть:
ти в цьому світі — лиш кавалок муки,
отерплий і розріджений, мов ртуть.”
― Вахтанг Кіпіані, Справа Василя Стуса. Збірка документів з архіву колишнього КДБ УРСР

“За кордон українців не випускають, та й не дуже кортіло - за той кордон: бо хто ж тут, на Великій Україні, стане горлом обуренням і протесту ? Це вже доля, а долі не обирають. Отож її приймають - яка вона вже не є. А коли не приймають, тоді вона силоміць обирає нас...”
― Вахтанг Кіпіані, Справа Василя Стуса. Збірка документів з архіву колишнього КДБ УРСР

“Я тільки прагну нагадати про те, як вас будуть проклинати нащадки, коли ви домучите молоде покоління від розстріляних батьків.”
― Вахтанг Кіпіані, Справа Василя Стуса. Збірка документів з архіву колишнього КДБ УРСР

“Кубло бандитів, кегебістів, злодіїв і відставників у стольному засіли місті як партія більшовиків.”
― Вахтанг Кіпіані, Справа Василя Стуса. Збірка документів з архіву колишнього КДБ УРСР

“Є люди, що чинять помилки зі зла. Є люди, що чинять їх з добра. Є помилки від неврівноваженості характеру, а поет беззахисний перед емоціями, він іде за ними і тому пише не завжди те, що думає, але завжди те, що переживає, передчуває, чує.”
― Вахтанг Кіпіані, Справа Василя Стуса. Збірка документів з архіву колишнього КДБ УРСР

“Бо наших окремих доль немає, а є одна велика доля народу нашого”
― Вахтанг Кіпіані, Справа Василя Стуса. Збірка документів з архіву колишнього КДБ УРСР

“Першим уголос заявив про те, що мораль і Медведчук – речі несумісні – здається, Євген Сверстюк. Філософ і дисидент мав на увазі ненормальність ситуації, коли державну місію покладено на людину, яка нав'язує суспільству вовчі закони, має подвійне дно, є циніком і фарисеєм.
На жаль, у масовій свідомості слова глибокого й вимогливого Сверстюка трансформувалися в обивательську формулу "Медведчук засудив Стуса". Ці слова стали неспростовним звинуваченням і їх вряди-годи кидають у маси з високих трибун. Запитайте будь-якого прибічника "Нашої України" чи БЮТ і вас поінформують, що саме колишній глава кучмівської канцелярії вбив українського генія Стуса.
У кожного є своя відповідальність перед Богом і сумлінням за зроблене на цьому світі. У Віктора Медведчука – так само. Керівник Союзу адвокатів України, заслужений юрист України навряд чи потребує мого захисту, але...
Питання питань. Чи адвокат Медведчук винен у трагедії Василя Стуса?
[...]
У грудні 1979 року Медведчук захищав у суді у Василькові іншого члена УГГ. Це вже була четверта "посадка" поета Юрія Литвина – раніше він карався за "політику" у 1951-1955, 1955-1965 та у 1974-1977 рр.
Литвина традиційно для кінця 70-х звинуватили не у злочині проти радянської держави, а у тому, що він, нібито, "будучи у нетверезому стані та порушуючи громадський порядок вчинив спротив працівникам міліції з використанням насильства".
Знову дисидент бідного мєнта побив!
Литвин тоді отримав 3 роки позбавлення волі у колонії суворого режиму. З останнього слова, виголошеного 17 грудня 1979 року:
"...Зфабрикована проти мене справа є не що інше, як підла провокація, авторами якої є КДБ України, виконавцями ж – Васильківський райвідділ міліції, суд і прокуратура м. Василькова.
Провокація, вчинена проти мене, - це свідомий злочин, здійснений органами т.зв. радянської влади не лише проти мене як особи, як літератора, як члена Української Громадської Групи "Гельсінкі", але й проти всіх тих, кому дорогі й близькі ідеали демократії, свободи й гуманізму.
Прокурор будував свої звинувачення не на ґрунті об'єктивних фактів (яких не було), а на хисткому тлі фальсифікацій і прямих лжесвідчень "потерпілих", які безсоромно брехали на суді під опікою "Влади" і "Закону"...
Пасивність мого адвоката Медведчука в захисті обумовлена не його професійним профанством, а тими вказівками, які він одержав згори, і підлеглістю: він не сміє розкривати механізму вчиненої проти мене провокації.
Адвокатська участь у таких справах зведена нанівець – це ще одне свідчення відсутності в СРСР інституту адвокатури при розгляді політичних справ, де садять людей "інакодумаючих"...
Як суд, так і прокуратура, так і державна безпека, так і міліція є вузлами на батозі, яким періщать, і будуть періщити Литвина за його вільнодумство, за його літературну творчість та правозахисну діяльність".
І знову риторичне запитання – чи міг адвокат (будь-який!) врятувати підзахисних Стуса та Литвина?
Ні, бо їхня доля вирішувалася не в залі суду. Не у Василькові, і навіть не у Києві.
[...]
До речі, Стус чудово розумів, що справа не у конкретному виконавцеві, тому неодноразово відмовлявся від послуг адвоката. Взагалі!
За даними джерела "Хроники...", Медведчук на суді визнав, що всі "злочини", нібито вчинені його підзахисним, "заслуговують на покарання". Але просив врахувати, що Стус, працюючи на виробництві, "виконував норму", а до того ж має низку хронічних захворювань. Такі аргументи, треба розуміти, мали пом'якшити жорстокість спущеного з Москви вироку.
[...]
Вирок прозвучав наче постріл: десять років позбавлення волі у таборі особливо-суворого режиму та п'ять років заслання. Визнаний "особливо небезпечним рецидивістом". Кінець терміну ув'язнення – 15 травня 1990 р. На побаченні, відразу після суду, сказав дружині, що такого терміну "не витягне".”
― Вахтанг Кіпіані, Справа Василя Стуса. Збірка документів з архіву колишнього КДБ УРСР