Ірен Роздобудько > Quotes

“Свобода — можливість бути собою, скрізь і завжди. І коли в тебе вірять, незалежно від прибутків, статусу та одягу. Усього зовнішнього. Свобода — брати на себе якомога більше — в десятки разів більше, ніж можеш витримати. Будеш задихатися, гнутися, але в певну мить відчуєш — вантажу немає: його «взято», ти вільний — в слові, в побуті, в коханні… Ти навчився розуміти більше, ніж інші.”
― Ірен Роздобудько, Ґудзик

“Люди все ж таки великі егоїсти: коли нема чого робити - завжди готові кинутися на допомогу, співчувати, охкати над чужою бідою, а варто лише закружляти на веселій каруселі своїх власних почуттів, як проблеми інших одразу відходять у небуття, витираються з пам*яті, мов їх і не було. Отже, виходить, що нещасним можуть допомогти лише нещасні?”
― Ірен Роздобудько

“Те, що хочеш знівелювати — промовляй вголос.
Бажано — кілька разів. Тоді воно втрачає всю цінність.”
― Ірен Роздобудько, Ліцей слухняних дружин

“Сміх і злочин - ось що миттєво здатне поєднати людей.”
― Ірен Роздобудько

“…А ще кажуть, що треба про майбутню професiю думати, про кар'єру, виховувати в собi дiловi якостi, мови вивчати. Вчу. Виховую. Думаю. Щоб батькiв не засмучувати. Адже їм здається, що це найголовнiше в життi. А менi так не здається. Я б просто хотiла прокидатися щасливою.”
― Ірен Роздобудько, Гра в пацьорки

“Йому досить того, що може виправдовувати сподівання інших...”
― Ірен Роздобудько, Ґудзик

“Соромно шукати сенсу, коли тобі за сорок. Не поважаю дорослих дівчаток, котрі досі не визначились.”
― Ірен Роздобудько, Ґудзик

“Можливо, вона була такою, як усі. Але в тому, напевно, й полягає сенс людських стосунків, що якоїсь миті «один з усіх» немов потряпляє в перехрестя небесних променів і стає першим, єдиним з усіх…”
― Ірен Роздобудько, Ґудзик

“Часом, щоб продовжувати жити, треба знайти точку відліку.
Ту нову і несподівану емоцію, від якої в тобі знову народиться щось важливе і величне — те, через що ти черговий раз здригнешся і захочеш іти далі.
Ця точка може бути незначною, не революційною для всього людства — вона лише твоя. А весь твій егоїзм щодо неї полягає в тому, що, збадьорившись, ти потім не можеш пригадати, з чого все почалося.
Адже ця точка відліку може бути ледь чутною з сусіднього вікна мелодією, запахом чи звичайною репродукцією в книзі. Ти торкаєшся її поглядом чи слухом, і вона пробуджує гребінець хвилі, яка застоялась в тобі, мов у каламутному озері. Хвиля здіймається і виносить тебе на новий берег.”
― Ірен Роздобудько, Ліцей слухняних дружин

“Розмірковуючи таким чином, Марина дійшла висновку, що у світі - безліч моральних дислектиків. Причому, хворих "за власним бажанням".”
― Ірен Роздобудько, Ґудзик

“- Можете мене проклясти, але я скажу: ця божевільна, котра нині гризе себе, мов вовк у залізній пастці - найкраще, що могло статись на цьому грьобаному збіговиську! А напади самокритики треба лікувати горілкою!”
― Ірен Роздобудько, Ґудзик

“Люди від самого народження й до тієї миті, коли починають розуміти невідворотність свого відходу — поволі перетворюються на кокон спогадів для інших людей. Ті, хто має найбільший кокон, — щасливі люди, їх не так уже й багато. Я дивилася на маму й фізично відчувала, як вона стає для мене спогадом, адже хвилини спливали і кожна була не схожа на іншу. З часом ми всотуєм одне одного відчайдушніше, ніби спраглі, адже починаємо розуміти, що жодна мить не повториться. Знаєш, із тим самим відчуттям я цілувала бабусині руки… Я завжди цілувала її — просто цмокала в щоку, а одного разу взяла її руки у свої — вони були теплі, в блакитнуватих венах і сіточці зморщок, із тоненькою пергаментною шкірою — й цілувала тільки тому, що раптом зрозуміла: їх скоро не буде! Мені було так страшно. Якби всі могли розуміти це — хіба ображали б одне одного? Хіба говорили б так багато, так складно й так… непотрібно? Слова, як тютюновий дим, що затьмарює спогади…”
― Ірен Роздобудько, Ґудзик

“— Страх! Страх — ось що тримає людину в шлюбі.
Страх бути покинутою, зрадженою, самотньою, непотрібною, зрештою — голодною, змушує наших випускниць повністю віддаватися служінню чоловікові.”
― Ірен Роздобудько, Ліцей слухняних дружин

“Хто сказав, що те, як є зараз, - досконале?! Та хто знає, в чому ця досконалість? Можливо, комусь в безмежній галактиці ми видаємося потворами…”
― Ірен Роздобудько

“І тут з'ясувалось, що він має всі "інтелігентські вади" - багато читає, цікавиться кіно і навіть сам пише пісня під гітару.”
― Ірен Роздобудько, Ґудзик

“Ми не можемо знати напевне, що ми любимо насправді, доки не побачимо САМЕ ЦЕ. В нас живе цілий світ закодованих речей, які можуть виявитись найнеобхіднішими тільки тоді, коли ми побачимо їх хоч краєчком ока, хоч здалеку, хоч на старовинних гравюрах давно забутих і запилених книжок. Або дізнаємось про них, підслуховуючи тихий шепіт подорожніх, що пройшли вночі повз твій будинок. І тоді вже не зможемо спокійно спати.”
― Ірен Роздобудько, Ліцей слухняних дружин

“І саме тут і саме тоді вирішила: вона тікатиме звідси.
Тікатиме доки не пізно.
Доки запрограмована доля не привела її на трасу.”
― Ірен Роздобудько, Ґудзик

“Але всі ці вправи дали змогу не думати.
Тобто, думати лиш про те, що робиш в цю мить. І не було неабияке відкриття!”
― Ірен Роздобудько, Ґудзик

“Судіть самі, як можна бути вільною, коли шлюб передбачає безперечні зв’язки, котрі поєднують тебе з володарем твого серця. Або які власні бажання може мати майбутня дружина, крім бажання догодити тому, хто обрав тебе з тисячі подібних?! Які тут можуть бути «посили», крім вдячності за це?!”
― Ірен Роздобудько, Ліцей слухняних дружин

“...зрештою, всі прагнуть тільки одного — любові, а інакше кажучи — визнання. Ці пошуки можуть завести куди завгодно — до тероризму, фемінізму, фашизму, будь-куди. Хто не хоче канути в безвість, але не має жодного таланту, прагне будь-яким чином заявити про себе. Якби Гітлера визнали справжнім художником, а Йосифа Джугашвілі не турнули з духовної семінарії, чи схотіли б вони довести світові своє існування таким жахливим чином? А чого бракувало тим брудним свиням, що послали на смерть безневинного Миколку з Луганська? Можливо, любові? Принаймні до батьківщини…”
― Ірен Роздобудько, Ґудзик

“...Коли ми...
Щоразу кажучи "ми", я розумів, що не завжди знав ім'я того, хто був поруч.”
― Ірен Роздобудько, Ґудзик

“Бути добрим легко. Якщо не думати про наслідки.”
― Ірен Роздобудько

“Свята правда: щоб уникнути драми - зроби з неї комедію. І - доведи до абсурду!”
― Ірен Роздобудько

“Коли питала її, як вона могла наважитись посеред війни з села піти навмання шукати батька та ще й з малою дитиною, відповідала просто - а як могло бути інакше, жінка має йти за чоловіком, така її доля.”
― Ірен Роздобудько, Ґудзик

“Майже всі люди є не-вис-лу-ха-ни-ми… І в цьому їхня найбільша проблема.”
― Ірен Роздобудько

“Так, цікавого було багато - картини, книжки, музика, затишна замкненість у собі.”
― Ірен Роздобудько, Ґудзик

“Тепер, після всього, що сталося, думаю так: ніхто їй не потрібен!
Хоча вона сама про це не знає. Ніхто.”
― Ірен Роздобудько, Ґудзик

“Я заберу її за кілька тижнів. Я знаю, що вона сяде в крісло на нашому балконі, я загорну її ноги пледом, і вона дивитиметься на океан… А я дивитимусь на її зворушливу тонку шийку і відчуватиму, що душа моя спокійна: я знайшов те, чого мені бракувало в цьому шаленому світі.”
― Ірен Роздобудько, Ґудзик

“Цілу ніч я просидів у кріслі, дивлячись, як вона спить. Гадаю, вона вперше за весь цей час, що минув з нашої першої зустрічі, спала в нормальному ліжку. Більше не відпускав її. Не знаю, наскільки ви романтик і чи здатні зрозуміти мене, але я відчував, що в мої руки впала зірка…”
― Ірен Роздобудько, Ґудзик

“І одразу сказав собі: стоп, жодних докорів, яке маю на те право?”
― Ірен Роздобудько, Ґудзик