Ґудзик Quotes

“Тільки людина здатна брехати. У природі брехні не існує. Хіба брешуть дерева, птахи, вода?.. Можна жити бідно, безтямно, дурнувато, легковажно, важко, але при цьому жити чесно - необхідно. Інакше - морок, ніч, смерть... Найстрашніше - втратити віру. Її гублять раз - і назавжди... А потім шукають. І знаходять виправдання собі. Роблять вигляд, що все гаразд, і посміхаються. Але голка в серці залишається. З нею можна якось жити.

Але хіба це життя?”
― Iren Rozdobudko, Пуговица

“...життя не має смаку, в чистому вигляді воно - як дистильована вода. Ми самі додаємо у нього солі, перцю чи цукру. Коли життя набуває смаку - серце болить сильніше”
― Ірен Роздобудько, Пуговица

“Свобода — можливість бути собою, скрізь і завжди. І коли в тебе вірять, незалежно від прибутків, статусу та одягу. Усього зовнішнього. Свобода — брати на себе якомога більше — в десятки разів більше, ніж можеш витримати. Будеш задихатися, гнутися, але в певну мить відчуєш — вантажу немає: його «взято», ти вільний — в слові, в побуті, в коханні… Ти навчився розуміти більше, ніж інші.”
― Ірен Роздобудько, Ґудзик

“...Коли ми...
Щоразу кажучи "ми", я розумів, що не завжди знав ім'я того, хто був поруч.”
― Ірен Роздобудько, Ґудзик

“Так, цікавого було багато - картини, книжки, музика, затишна замкненість у собі.”
― Ірен Роздобудько, Ґудзик

“І одразу сказав собі: стоп, жодних докорів, яке маю на те право?”
― Ірен Роздобудько, Ґудзик

“містер Маклейн, як виявилось, не вживав алкоголю і не палив.
Замовив лише склянку "коли". Мені довелося компенсувати обидві його чесноти.”
― Ірен Роздобудько, Ґудзик

“Але всі ці вправи дали змогу не думати.
Тобто, думати лиш про те, що робиш в цю мить. І не було неабияке відкриття!”
― Ірен Роздобудько, Ґудзик

“Тепер, після всього, що сталося, думаю так: ніхто їй не потрібен!
Хоча вона сама про це не знає. Ніхто.”
― Ірен Роздобудько, Ґудзик

“Коли питала її, як вона могла наважитись посеред війни з села піти навмання шукати батька та ще й з малою дитиною, відповідала просто - а як могло бути інакше, жінка має йти за чоловіком, така її доля.”
― Ірен Роздобудько, Ґудзик

“Я обожнюю заходити в невідомі готельні номери!
Не знаю чому, але от такі тимчасові помешкання викликають у мене дивні і приємні асоціації: ніби вповзаєш в чужу шкіру, котра на певний час здається тобі кращою за власну.”
― Ірен Роздобудько, Ґудзик

“Йому досить того, що може виправдовувати сподівання інших...”
― Ірен Роздобудько, Ґудзик

“Розмірковуючи таким чином, Марина дійшла висновку, що у світі - безліч моральних дислектиків. Причому, хворих "за власним бажанням".”
― Ірен Роздобудько, Ґудзик

“І саме тут і саме тоді вирішила: вона тікатиме звідси.
Тікатиме доки не пізно.
Доки запрограмована доля не привела її на трасу.”
― Ірен Роздобудько, Ґудзик

“- Можете мене проклясти, але я скажу: ця божевільна, котра нині гризе себе, мов вовк у залізній пастці - найкраще, що могло статись на цьому грьобаному збіговиську! А напади самокритики треба лікувати горілкою!”
― Ірен Роздобудько, Ґудзик

“Соромно шукати сенсу, коли тобі за сорок. Не поважаю дорослих дівчаток, котрі досі не визначились.”
― Ірен Роздобудько, Ґудзик

“І тут з'ясувалось, що він має всі "інтелігентські вади" - багато читає, цікавиться кіно і навіть сам пише пісня під гітару.”
― Ірен Роздобудько, Ґудзик

“Можливо, вона була такою, як усі. Але в тому, напевно, й полягає сенс людських стосунків, що якоїсь миті «один з усіх» немов потряпляє в перехрестя небесних променів і стає першим, єдиним з усіх…”
― Ірен Роздобудько, Ґудзик

“Я сказав їй, що — однолюб. Але тоді ще не знав, що то була правда.”
― Ірен Роздобудько, Ґудзик

“...зрештою, всі прагнуть тільки одного — любові, а інакше кажучи — визнання. Ці пошуки можуть завести куди завгодно — до тероризму, фемінізму, фашизму, будь-куди. Хто не хоче канути в безвість, але не має жодного таланту, прагне будь-яким чином заявити про себе. Якби Гітлера визнали справжнім художником, а Йосифа Джугашвілі не турнули з духовної семінарії, чи схотіли б вони довести світові своє існування таким жахливим чином? А чого бракувало тим брудним свиням, що послали на смерть безневинного Миколку з Луганська? Можливо, любові? Принаймні до батьківщини…”
― Ірен Роздобудько, Ґудзик

“Люди від самого народження й до тієї миті, коли починають розуміти невідворотність свого відходу — поволі перетворюються на кокон спогадів для інших людей. Ті, хто має найбільший кокон, — щасливі люди, їх не так уже й багато. Я дивилася на маму й фізично відчувала, як вона стає для мене спогадом, адже хвилини спливали і кожна була не схожа на іншу. З часом ми всотуєм одне одного відчайдушніше, ніби спраглі, адже починаємо розуміти, що жодна мить не повториться. Знаєш, із тим самим відчуттям я цілувала бабусині руки… Я завжди цілувала її — просто цмокала в щоку, а одного разу взяла її руки у свої — вони були теплі, в блакитнуватих венах і сіточці зморщок, із тоненькою пергаментною шкірою — й цілувала тільки тому, що раптом зрозуміла: їх скоро не буде! Мені було так страшно. Якби всі могли розуміти це — хіба ображали б одне одного? Хіба говорили б так багато, так складно й так… непотрібно? Слова, як тютюновий дим, що затьмарює спогади…”
― Ірен Роздобудько, Ґудзик

“Цілу ніч я просидів у кріслі, дивлячись, як вона спить. Гадаю, вона вперше за весь цей час, що минув з нашої першої зустрічі, спала в нормальному ліжку. Більше не відпускав її. Не знаю, наскільки ви романтик і чи здатні зрозуміти мене, але я відчував, що в мої руки впала зірка…”
― Ірен Роздобудько, Ґудзик

“Я заберу її за кілька тижнів. Я знаю, що вона сяде в крісло на нашому балконі, я загорну її ноги пледом, і вона дивитиметься на океан… А я дивитимусь на її зворушливу тонку шийку і відчуватиму, що душа моя спокійна: я знайшов те, чого мені бракувало в цьому шаленому світі.”
― Ірен Роздобудько, Ґудзик

“Ім'я його - вітер у полі, ім'я-виття, в якому більше сенсу, ніж у людських балачках.
Ієланум не любить слів і ніколи не знайде співрозмовника. Слова - то п'явки, що наповнюють рот гіркотою.
Ієланума виштовхали в світ і світ не прийняв його.
Ієланум дивиться на життя з глибокого колодязя та бачить лише круглу пляму яскравого світла й нічого не розуміє у метушні тіней довкола себе.
Ієланум будує свій світ - сам у собі.
Ієланум не змушує любити себе.
Ієланума ніхто не любить - він викликає страх і огиду.
[...]
Самотність Ієланума - безмежна.
Ієланум бреде з пітьми у пітьму - світло лякає його.”
― Ірен Роздобудько, Ґуздик

“А ви знаєте, що існують люди, яким не потрібні слава, гроші, розкоші? Їм треба лише, щоб їх любили. Любили і не зраджували. Такі собі невеличкі горобчики, яких приручили, нагодували, напоїли, обігріли. Невже у когось підніметься рука образити свого прирученого горобчика?”
― Iren Rozdobudko, Пуговица