Irene Rozdobudko > Quotes

“Коли блазні вдають із себе розумнків, а розумники - блазнів, кому нести істину?”
― Ірен Роздобудько, Якби

“Тільки людина здатна брехати. У природі брехні не існує. Хіба брешуть дерева, птахи, вода?.. Можна жити бідно, безтямно, дурнувато, легковажно, важко, але при цьому жити чесно - необхідно. Інакше - морок, ніч, смерть... Найстрашніше - втратити віру. Її гублять раз - і назавжди... А потім шукають. І знаходять виправдання собі. Роблять вигляд, що все гаразд, і посміхаються. Але голка в серці залишається. З нею можна якось жити.

Але хіба це життя?”
― Iren Rozdobudko, Пуговица

“Ми, люди. А наше улюблене слово «якби»”
― Ірен Роздобудько, Якби

“Сум вливався в неї крізь тонку голку, що завжди стирчала в її судині на руці трохи нижче згину ліктя”
― Ірен Роздобудько, Якби

“Старість це «два в одному»: можна бути дитиною і дорослим водночас. Однією ногою стояти в колисці, іншою самі знаєте де…”
― Ірен Роздобудько, Якби

“Справжня жінка - це руйнування”
― Ірен Роздобудько, Пастка для жар-птиці

“...життя не має смаку, в чистому вигляді воно - як дистильована вода. Ми самі додаємо у нього солі, перцю чи цукру. Коли життя набуває смаку - серце болить сильніше”
― Ірен Роздобудько, Пуговица

“Писання статей і літературних творів схоже на проституцію. І навіть гірше. Там продають тіло, тут - душу”
― Ірен Роздобудько, Пастка для жар-птиці

“Брехня, що світ належить молодим! Це лише так здається перші тридцять років, доки ти летиш згори вниз, мов на авто, і нічого не встигаєш, бо немає коли натиснути на гальма. Летиш, в принципі, назустріч своїй старості.”
― Ірен Роздобудько, Якби

“Задоволення має бути дорогим.”
― Ірен Роздобудько, Пастка для жар-птиці

“ми всі - родом з дитинства”
― Ірен Роздобудько, Пастка для жар-птиці

“Люди, які не відчувають любові, рано чи пізно перетворюються в зомбі, в аморфне ніщо, вони не задоволені життям, яким би воно не було.”
― Iren Rozdobudko

“Це може здатися дивним, але почуття власної гідності починається саме з цих простих істин, котрі починаються з частки «не»: не плач, не бійся, не проси! А за великим рахунком – не нарікай на життя, не принижуйся. Отримаєш – на копійку, втратиш – на мільйон.”
― Irene Rozdobudko, Одного разу

“Ім'я його - вітер у полі, ім'я-виття, в якому більше сенсу, ніж у людських балачках.
Ієланум не любить слів і ніколи не знайде співрозмовника. Слова - то п'явки, що наповнюють рот гіркотою.
Ієланума виштовхали в світ і світ не прийняв його.
Ієланум дивиться на життя з глибокого колодязя та бачить лише круглу пляму яскравого світла й нічого не розуміє у метушні тіней довкола себе.
Ієланум будує свій світ - сам у собі.
Ієланум не змушує любити себе.
Ієланума ніхто не любить - він викликає страх і огиду.
[...]
Самотність Ієланума - безмежна.
Ієланум бреде з пітьми у пітьму - світло лякає його.”
― Ірен Роздобудько, Ґуздик

“Нас принижуватимуть доти, доки ми самі не припинимо тягнутися за сірником і бігати за маршрутками на втіху веселим керманичам.”
― Irene Rozdobudko, Одного разу

“А ви знаєте, що існують люди, яким не потрібні слава, гроші, розкоші? Їм треба лише, щоб їх любили. Любили і не зраджували. Такі собі невеличкі горобчики, яких приручили, нагодували, напоїли, обігріли. Невже у когось підніметься рука образити свого прирученого горобчика?”
― Iren Rozdobudko, Пуговица