Goodreads helps you follow your favorite authors. Be the first to learn about new releases!
Start by following Lesia Ukrainka.
Showing 1-30 of 37
“Нi! я жива! Я буду вiчно жити! Я в серцi маю те, що не вмирає.”
― Лісова пісня
― Лісова пісня
“Кохання - як вода, - плавке та бистре, рве, грає, пестить, затягає й топить.
Де пал - воно кипить, а стрiне холод - стає мов камiнь. От моє кохання!
А те твоє - солом'яного духу дитина квола. Хилиться од вiтру, пiд ноги стелеться. Зострiне iскру - згорить не борючись, а потiм з нього лишиться чорний згар та сивий попiл.
Коли ж його зневажать, як покидьку, воно лежить i кисне, як солома, в водi холоднiй марної досади, пiд пiзнiми дощами каяття.”
― Лісова пісня
Де пал - воно кипить, а стрiне холод - стає мов камiнь. От моє кохання!
А те твоє - солом'яного духу дитина квола. Хилиться од вiтру, пiд ноги стелеться. Зострiне iскру - згорить не борючись, а потiм з нього лишиться чорний згар та сивий попiл.
Коли ж його зневажать, як покидьку, воно лежить i кисне, як солома, в водi холоднiй марної досади, пiд пiзнiми дощами каяття.”
― Лісова пісня
“З рук смерті люди дістають безсмертя.”
―
―
“Не міряй і не важ, хто більше, а хто менше любить, бо на сі речі не досить відомих ізмерений, а треба иншого, не математичного. Не міряй і не важ, не збирайся жити, а живи, люби скілько можеш, і як можеш, то менше буде жалю.”
―
―
“Бач, я тебе за те люблю найбiльше, чого ти сам в собi не розумiєш, хоча душа твоя про те спiває виразно-щиро голосом сопiлки… Воно ще краще, нiж вся твоя хороша, люба врода, та висловить його i я не можу…”
― Лісова пісня
― Лісова пісня
“Хлiб добрий, дiвонько, а не людина.”
― Лісова пісня
― Лісова пісня
“Хто не жив посеред бурі, той ціни не знає силі.”
―
―
“I've never loved? Nay, it is you who have
Forgotten now what real love ought to be.
Real love is like the water, rushing swift,
Which sports, caresses, draws one on, then drowns.
Where it strikes heat, it seethes; where it meets cold,
It turns dead, like a stone. So is my love!
But that of yours is like the brittle straw,
A puny child. It bends before the wind.
It cracks beneath the feet. It meets a spark
And flares without resistance, after which
There's nothing left but cinders and dead ash.
If it's despised, it lies and putrifies
Like unused straw that's in the water thrown —
The water of vain self-reproach, or else
Turns mouldy 'neath cold rains of penitence.”
― Лісова пісня
Forgotten now what real love ought to be.
Real love is like the water, rushing swift,
Which sports, caresses, draws one on, then drowns.
Where it strikes heat, it seethes; where it meets cold,
It turns dead, like a stone. So is my love!
But that of yours is like the brittle straw,
A puny child. It bends before the wind.
It cracks beneath the feet. It meets a spark
And flares without resistance, after which
There's nothing left but cinders and dead ash.
If it's despised, it lies and putrifies
Like unused straw that's in the water thrown —
The water of vain self-reproach, or else
Turns mouldy 'neath cold rains of penitence.”
― Лісова пісня
“О сором мовчки гинути, страждати,
як маємо в руках хоч заржавілий меч.”
―
як маємо в руках хоч заржавілий меч.”
―
“Так! хто не зріс між вами,
не зрозуміє вас! Ну, що се значить
«накинулась»? Що я тебе кохаю?
Що перша се сказала?
Чи ж то ганьба,
що маю серце не скупе, що скарбів
воно своїх не криє, тільки гойно
коханого обдарувало ними,
не дожидаючи вперед застави?”
― Лісова пісня
не зрозуміє вас! Ну, що се значить
«накинулась»? Що я тебе кохаю?
Що перша се сказала?
Чи ж то ганьба,
що маю серце не скупе, що скарбів
воно своїх не криє, тільки гойно
коханого обдарувало ними,
не дожидаючи вперед застави?”
― Лісова пісня
“Великий жаль, що стілько крові ллється
за вашу віру, бо добра не вийде,
вино ще грає, а вже оцтом чути.
Я певен, що пожар великий Рима
не християни вдіяли, та, може,
вони пожар готують нам ще більший.
Усе, що нам лишилося від славних
часів колишніх, все та віра спалить
і попіл рознесе на штирі вітри.”
― Руфін і Прісцілла
за вашу віру, бо добра не вийде,
вино ще грає, а вже оцтом чути.
Я певен, що пожар великий Рима
не християни вдіяли, та, може,
вони пожар готують нам ще більший.
Усе, що нам лишилося від славних
часів колишніх, все та віра спалить
і попіл рознесе на штирі вітри.”
― Руфін і Прісцілла
“Єдиний спосіб, щоб «природа» не лазила «без докладу» в вікно, се пускати її в двері, то, може, вона тоді більше поважатиме визначені їй Sprechstunden. Інакше вона видумує всякі «іскушенія святого Антонія», які й не сняться звичайним, не святим смертним.”
― Зібрання творів у дванадцяти томах
― Зібрання творів у дванадцяти томах
“And then when you have finished all the schools
Still go on studying, find yourself teaching
In books and people and in all the world,
But never, never tell yourself, "Now I
Have finished all my learning.”
― Оргія
Still go on studying, find yourself teaching
In books and people and in all the world,
But never, never tell yourself, "Now I
Have finished all my learning.”
― Оргія
“Терпіть кайдани — то несвітський сором,
Забуть їх, не розбивши, — гірший стид.”
― The Babylonian Captivity
Забуть їх, не розбивши, — гірший стид.”
― The Babylonian Captivity
“Бо такі бувають рани
Що на них немає ліку,
Окрім панцира твердого.”
―
Що на них немає ліку,
Окрім панцира твердого.”
―
“Жаль мені що я не можу ще раз умити свою дитину перед тим, як пускати її на позорище, боюсь, що в ній виявиться багато промахів при репетиціях. Ет, що вже про се говорити, все одно не поможе! Часами у мене зьявляється якесь дуже скептичне і суворе відношення до сеї драми і мені здається тоді, що в ній більше промахів, ніж чого доброго. Дуже се гірка думка, а приходить вона мені все частіше й частіше....”
― Листи (1876-1896)
― Листи (1876-1896)
“То не любов, що присяги боїться.”
― Камінний господар
― Камінний господар
“Я тямлю се й ціную.
Бог, - всевидющий свідок почуваннів,
всю вдячність мого серця бачить ясно,
і чей же він мені колись поможе
ту вдячність виявить супроти тебе.
А поки що - коли б ти знав, як тяжко
мені невдячною здаватись...”
― Руфін і Прісцілла
Бог, - всевидющий свідок почуваннів,
всю вдячність мого серця бачить ясно,
і чей же він мені колись поможе
ту вдячність виявить супроти тебе.
А поки що - коли б ти знав, як тяжко
мені невдячною здаватись...”
― Руфін і Прісцілла
“Як далі піде так, ми хутко станем
чужинцями у нашім ріднім краю,
вигнанцями з небесної держави,
бо їй нема на нашім світі місця,
та й ми дістатися туди не можем,
де перше треба вмерти, щоб ожити,
і втратити зовсім подобу людську,
щоб статися не людьми й не богами,
а чимсь таким, як тінь, як дим, як пара.”
― Руфін і Прісцілла
чужинцями у нашім ріднім краю,
вигнанцями з небесної держави,
бо їй нема на нашім світі місця,
та й ми дістатися туди не можем,
де перше треба вмерти, щоб ожити,
і втратити зовсім подобу людську,
щоб статися не людьми й не богами,
а чимсь таким, як тінь, як дим, як пара.”
― Руфін і Прісцілла
“Сидячи тут, поки робиться моє діло, розглядаюсь я собі на тую «Європу» та європейців; певне що не все можна отак, сидячи збоку, побачити, але все ж хоч дещо. Перше вражіння було таке, ніби я приїхала в якийсь інший світ — кращий світ, вільніший.
Мені тепер ще тяжче буде у своєму краї, ніж досі було. Мені сором, що ми такі невільні, що носимо кайдани і спимо під ними спокійно. Отже я прокинулась і тяжко мені, і жаль, і болить...
Потім трохи затемнилось те ясне вражіння, але з самого початку сей контраст межи нашим а тутешнім життям сливе осліпив мене. Багато значить певне і те, що вʼїхала я у самісінькі вибори, себ то в таку пору, коли навіть в Галичині все ожило і заворушилось. Ті різні передвиборчі збори, наради, промови, товариства, все то було для мене таке незвичайне, таке нове, що спершу я навіть мало помічала ту силу підкупу, донощицтва, брехні та мошенства, що теж вилізло наверх перед виборами.
Та мені незвичайним був самий факт, що ось то люди можуть собі зійтись, де хочуть, говорити, як хочуть, змагатися про справи своєї країни, думати, як мають самі собі помагати; запевне все оце дуже натуральне, але його у нас ніде не побачиш навіть у такій формі, як би в Галичині.”
― Листи (1876-1896)
Мені тепер ще тяжче буде у своєму краї, ніж досі було. Мені сором, що ми такі невільні, що носимо кайдани і спимо під ними спокійно. Отже я прокинулась і тяжко мені, і жаль, і болить...
Потім трохи затемнилось те ясне вражіння, але з самого початку сей контраст межи нашим а тутешнім життям сливе осліпив мене. Багато значить певне і те, що вʼїхала я у самісінькі вибори, себ то в таку пору, коли навіть в Галичині все ожило і заворушилось. Ті різні передвиборчі збори, наради, промови, товариства, все то було для мене таке незвичайне, таке нове, що спершу я навіть мало помічала ту силу підкупу, донощицтва, брехні та мошенства, що теж вилізло наверх перед виборами.
Та мені незвичайним був самий факт, що ось то люди можуть собі зійтись, де хочуть, говорити, як хочуть, змагатися про справи своєї країни, думати, як мають самі собі помагати; запевне все оце дуже натуральне, але його у нас ніде не побачиш навіть у такій формі, як би в Галичині.”
― Листи (1876-1896)
“«Власть тьмы» мені теж зовсім не подобається, отже я й просила прислати її не для того, щоб я так уже кохалась у Толстому, а для того, щоб
побачить, як може вийти така крайня кацапщина у французькому перекладі.
До Драгоманова М. П
1888 р.”
― Листи: 1876–1897
побачить, як може вийти така крайня кацапщина у французькому перекладі.
До Драгоманова М. П
1888 р.”
― Листи: 1876–1897
“Сором хилитися, долі коритися!”
―
―
“Чомусь скрізь так ведеться, що до літературних заробітків ставляться, як до прошеного хліба. Се вже якесь прокляття нашої професії. Либонь, і великий Гомер був просто жебраком в очах тих, що його слухали і вділяли йому шматки м'яса від свого столу за пісні.”
―
―
“Yes, through all my tears I still will smile,
Sing my songs though troubles round me loom…
(Quoted in Escape to Slovakia: Five Journeys from the Ukrainian Border)”
―
Sing my songs though troubles round me loom…
(Quoted in Escape to Slovakia: Five Journeys from the Ukrainian Border)”
―
“Тут в Чукурларі все Москва зібралась, кого не спитай: звідки ви? зараз відповідь: «изь Масквы». Я досі не стріла нікого земляків. Що воно за знак?
До Косач О. П. (матері)
Ялта, 1 (13). Х. 1987”
― Листи (1876-1896)
До Косач О. П. (матері)
Ялта, 1 (13). Х. 1987”
― Листи (1876-1896)
“Вiдьом iз лiсу"! - де ж є вiдьма в лiсi? Вiдьми живуть по селах…”
― Лісова пісня
― Лісова пісня
“Мені приходилось самій чути і читати подібні «політичні professions de foi». Або напр[икладі таке: коли між простими людьми ходять легенди про те, ніби московський уряд закопує голодних людей живцем в землю, то такі легенди слід не розбивати, а підтримувати і розширювати, щоб дискредитувати ворогів. Кого вони думають тим дискредитувати? Або знов таке речення: «як би я був галичанином, то був би радикалом, а коли я укр[аїнець], то я буду уміркований ліберал», — ergo pereat. Нар[од] і компанія!
Здається до переконаннів належить і се: [«]я не пʼю чаю, бо се московська вигадка, я не хожу зроду в россійський театр; не читаю дурної россійської] літератури; їм не "бліни", а "млинці", а коли б то були "бліни", то я б їх не їв»... і т. п. Простіть, що я може обридла Вам і розстроїла нерви такими дурницями, але ж після сього ви може краще зрозумієте, які в сих людей мозки. Наслухавшись таких милих розмов від людей, що звуть себе патріотами та українофілами, боїшся як вогню коли б хто тебе не назвав сими йменнями і таким способом не загнав у баранячу кошару. Наш добрий друг назвав раз мене і моїх скількох товаришів «постыдными дезертирами» за те, що ми зреклися назви українофілів, але що ж робить, коли її страшно носити тепер, щоб не уподобитись крученому барану в християнському стаді.”
― Листи: 1876–1897
Здається до переконаннів належить і се: [«]я не пʼю чаю, бо се московська вигадка, я не хожу зроду в россійський театр; не читаю дурної россійської] літератури; їм не "бліни", а "млинці", а коли б то були "бліни", то я б їх не їв»... і т. п. Простіть, що я може обридла Вам і розстроїла нерви такими дурницями, але ж після сього ви може краще зрозумієте, які в сих людей мозки. Наслухавшись таких милих розмов від людей, що звуть себе патріотами та українофілами, боїшся як вогню коли б хто тебе не назвав сими йменнями і таким способом не загнав у баранячу кошару. Наш добрий друг назвав раз мене і моїх скількох товаришів «постыдными дезертирами» за те, що ми зреклися назви українофілів, але що ж робить, коли її страшно носити тепер, щоб не уподобитись крученому барану в християнському стаді.”
― Листи: 1876–1897
“Запевне, ти будеш на репетиціях, отже, прошу тебе, вмов головну актрису... щоб вона не передавала куті меду, себто щоб вона не впадала надто в істерику.”
―
―





