Василь Земляк > Quotes

“Лише бубон в кількох місцях дозволив собі нагадати про себе як найдавніший людський інструмент. Його було змайстровано зі шкіри старого цапа, який орудував у Вавилоні задовго до появи Фабіяна, десь на самім кордоні двох століть. Чи, бува, не тому цап Фабіян з особливим інтересом дослухався до бубна, щоразу сягаючи думками у те невтішне майбутнє, коли у Вавилоні появиться іще один бубон і цап Фабіян, як і його попередник, залишиться лише в мажорних згуках, та ще, може, з його рогів напиляють гребінчиків для вавилонянок. Цап ловив себе на тому, що завше думав на цвинтарі про свій безславний кінець. У такі хвилини він тихо оплакував самого себе, а вавилонянам здавалося, що він оплакує їх. Людська наївність…”
― Василь Земляк, Лебедина зграя

“— А я людина маленька, беззахисна. Ви ж хочете зробити мене іще меншою. Одібрати воза, коні, землю, мрію… Шматок неба над моїм полем, де я навіть зорі полічив.
— І багато налічив?
— Триста дев'яносто дві великих зірки і сто вісім меншеньких. Число, сказать, непостійне: одні гаснуть, інші появляються, але ж вони мої, а не чиїсь. Бо точно над моїм полем. По межі.
Батько розсміявся. Наші поля поруч. Отож і неба поруч.”
― Василь Земляк, Лебедина зграя