Юрій Шевельов

“...Кожній людині відомо, що жадна мова світу не терпить літерального, дослівного перекладу на будь-яку іншу мову. Дух мови виявляється в незчисленній масі властивих саме даній мові виразів і зворотів — і іґнорувати це означає іґнорувати дух мови. Большевики зазіхнули і на цей дух мови. Вони проголосили принцип: ніяких особливостей мови — кожному російському слову повинно відповідати українське слово — і тільки одне.

Наслідків цього було два. Якщо російська мова була деколи багатша на синоніми, то вони просто переносилися живцем в українську. Так, коли українським словам «прапор», «стяг» протистояли російські «знамя», «стяг», «флаг», то слово «флаг» переносилось без особливої на те потреби в українську мову. Так само було накинуто українській мові і непотрібні їй російські слова, як «крупний» (пор. рос. «крупные бои» — укр. «великі бої», рос. «крупное предприятие» — укр. «велике підприємство», рос. «крупные успехи» — укр. «значні успіхи», «крупные яблоки» — укр. «дорідні яблука» і інш.), «злодєйський» і безліч інших.

З другого боку, якщо українська мова була багатша на синоніми або розгалуження слів, то всі "зайві" проти російської мови слова відкидалися і практично заборонялися. Приміром, по-російському кажуть «первый ряд партера», «ряды бойцов», «в ряде случаев». По-українському цьому має відповідати: «перший ряд партеру», «лави бійців», «у низці випадків». Як бачимо, одному російському слову відповідає троє українських. Такого русифікатори потерпіти не могли. Слова «лава» і «низка» в такому значенні були відкинені заборонені (не зважаючи на те, що «лави» вживалося у відомій комуністичній пісні) — скрізь писали, як по-російські: «ряд».

Відкинено слово «опанувати», хоч його ще й Шевченко часто вживав, бо не можна ж було припустити, щоб одному російському слову «овладеть» відповідали двоє українських: «опанувати» і «оволодіти»; заборонено вираз «розв'язати питання» — треба було говорити «вирішено питання», щоб знову таки одному російському слову («решить»), боронь боже, не відповідало двоє українських. Взагалі чорні списки заборонених українських слів відзначалися чим завгодно, тільки не короткістю. Добра половина словника була вилучена.

Зовсім не дозволялося мати українські слова, запозичені з західньо-європейських мов, якщо вони відсутні в російській мові. «Страйк» був замінений на «стачку» чи «забастовку», «парасолька» — на «зонтик» і т. д. Якщо іншомовне слово виступало в іншій звуковій оболонці, ніж у російській, то ця форма проголошувалася "вульґарною". Так, слово «лицар» замінено на «рицар», «пошта» на «почта» і т. п. Шукати тут послідовності не доводиться. Приміром, у слові «лицар» початкове «л» замінилося на «р» ще в XVI-XVII сторіччі за загальним законом: при наявності в слові двох «р» перше замінялося на «л» (порівн., напр., ще такі слова як «лимар», з німецького «Riemer»). Большевики міняють «лицар» на «рицар», а «лимар» лишають по-старому. Чому? Та просто тому, що слово «рицар» є в російській мові, а слова «рымарь» немає. Але робиться це під приводом, нібито слід в ім'я культури відновити ту форму, що була в мові, звідки взято дане слово. Чому ж тоді російське слово «тарелка» (і українську «тарілка»), позичене з німецького «Teller», не перероблено на «талерка»? Чи російській мові "вульґаризація" не страшна? В тім то й річ, що на історичні традиції російської мови большевики зважали, а історичні традиції української мови були їм далекі, чужі, ворожі і винищувалися ними.”
― Юрій Шевельов, Дорогою відрадянщення: публіцистичні та наукові тексти 1941-1943 рр.