Наприкінці травня 2022 одеська знайома, будинок якої розгромили ршквнські ракети, розповіла, що на їхніх ватних пабліках зараз посилено розганяють роман якоїсь пітєрбурзької кралі - про Одесу. Що вата в захваті, бо там одесарускійгород, рпц мп, спасающєє мір і вотетовотвсьо.

Мені стало цікаво - і моя подруга-одеситка надіслала мені файл.

Ольга Небелицкая. Обителей много.

Істерично реготати починаєш уже з першої ж фрази анотації:

"Колька — обычный десятилетний мальчик, живущий с родителями в деревне...".

"В дєрєвнє", Карле!

Аффторка провела в Україні бозна-скільки років - але так і не допетрала, що в нас нема "дєрєвєнь", що наші села, охайні, викохані, асфальтовані, геть нічого спільного не мають з їхніми гнойовищами-дєрєвнямі. Тим паче, що "дєрєвня мальчіка Колькі" - це насправді смт (вигадане) попід Одесою.

Про що це пісєво?
Про "рускійгорадАдєсу", так. Одесу - геть неживу, Одесу - картонно-луб'яну, з анекдотичними Йосями, Ханнами, Нахамкісами й "ікрой із сінєнькіх". Одесу, де український дискурс репрезентований виключно ремарками не суржиком навіть - гуглотранслейтом окремих слів з язика на мову. І, авжеж, цією пародією на українську спілкуються виключно негативні персонажі - наприклад, огидна тітка, що чмирить головного героя, "мальчіка Кольку".

"Уїхав батька! З'явився в ночи в десятий годині, сказав, дело невідкладно, в столиці або де, поливай тутечки, грит, картофан, поки не повернуся".

"Батька" - це, щоб ви розуміли, місцевий піп: один із головних персонажів пісєва й хрещений мальчіка Колькі. Еге ж, слово "панотець" - не для узкоязичних мізків і не для їхньої калічної щелепи...

А сюжет пісєва - це такий собі Стівен Кінг на мінімалках, щедро присмачений рпц мп-шною пропагандою і - чомусь - інтонаціями "Расказов о лєнінє". Той самий мальчік Колька зі своїм попом, мерісьюшною пацанкуватою тіткою, принцесоподібною бляклою мамою і таким самим невиразним татком-перекладачем рятує світ від антихриста, що працює директором одеського архітектурного бюро. (Всі антихристові посіпаки, до речі, теж спілкуються недосуржиком).

Дві третини пісєва - це щоденник мальчіка Колькі. Десятирічний хлопчик, на думку аффтарши, в своєму щоденнику раз-у-раз повторюватиме "Господи, помоги мне", розмірковуватиме про сенс гріха, оперуючи богословськими термінами, і базгратиме отакі от пасажі:

"Мне очень страшно, вдруг взрослые, а ведь Дина тоже взрослая, скажут, что я болен и мне надо к врачу или даже ехать в больницу на исследования. А Йося так не скажет, потому что он тоже мальчик, и вдруг ему тоже иногда снится странное. Вдруг это, ну я не знаю, переходный возраст и гормональное".

Ще певний відсоток загального чималенького (600 сторінок з гаком) обсягу пісєва - це примітки для кцпочитачів на кшталт: "Историческое название — Успенская — вернули улице в 1994 году с возвращением Украине независимости" (себто це вони, вишкварки, повернули нам незалежність яко "жест доброй волі").

Пісєво зараз і справді розганяють - бо вийшла вся ця єресь про українця-антихриста якось на диво "вчасно" для ршквнської пропаганди. От, наприклад, фрагмент з рецензії з livelib:

"Книжная Одесса Небелицкой совершенно другая. Она - частично Одесса ностальгичного советского прошлого и, надеюсь - оптимистичного русского будущего. <...> Мне кажется, что сейчас, когда ведущей эмоцией, связанной с Украиной, являются ужас, отвращение и страх, важно вспомнить и не забывать, что Одесса - прекрасный русский город, заслуживающий любви и спасения независимо от того, что творят его теперешние оккупанты".

"Окупанти" - це ми з вами, любі українці. А почвара, яка написала цю "рецензію", вже бачить у вологих мріях "оптімістічноє рускоє будущєє" нашої з вами Одеси.

І ще один промовистий фрагмент з тієї ж рецензії:

"Теперь о сюжете: романа "Обителей много" сюжет, как всегда на Украине, связан с бесом. <...> В Одессе Ольги Небелицкой все закончилось хорошо. Героям ее романа удается отстоять свой мир от атаки демона и спасти его от разрушения. Увы, в настоящем мире мы видим, что демону все-таки удалось прорваться, и воплотиться <...> в массу украинских политиков. Результат налицо - пол-Украины лежит в развалинах (почти таких, как описала Ольга)".

Круто, еге ж?.. "Пол-Украиньі в развалинах" не через те, що ви, вибл*дки, шкварите ракетами по житлових будинках, ТЦ і базах відпочинку, а через те, що в нас тут "бєси" (а в голові рецензентки й афтарши пісєва - вава").

Отже... Як на мене, "Обителей много" Ольги Небелицкой заслуговує на визнання в Україні - авторку, наприклад, вже зачекався "Миротворець"...

А от Одеса просила переказати: авторко, пензлюй за руським корабльом, сиріч...