“Чобітками рип-рип увійшов П а н ь к о.

— Здрастуй, Лизько!

Л и з я. Паню!

П а н ь к о. А старий?

Л и з я. Цс-с... Вийшли до худоби... Та струси сніг, на якусь марюку похожий! (Почала сама трусити.)

П а н ь к о. Дурниці! Не чіпляйсь хоть ти...

Л и з я. Диви, який сердитий! Яка це муха тебе вкусила?

П а н ь к о. Не муха, Лизько, а... (Потер лоба.) Слиш... дай шамати, Лизю!.. Зранку не їв.

Л и з я. Я б дала, Паню, та зараз увійдуть папаша. Краще, як вони ляжуть, тоді. Чом учора не приходив? Я й борщу була зоставила.

П а н ь к о. Ніколи було. Статистика замучила.

Л и з я. І коли вже ти її скінчиш?

П а н ь к о. Дурниці питаєш! Хіба можна тепер статистику скінчити? Тільки-но складу та перепишу — один помер, другий помер, п'ятий, десятий... Чортзна-що робиться! Всю статистику мертві перевертають догори ногами.

Л и з я. Зараз увійдуть папаша. Може б, ти вийшов на який час у ту хату або надвір?

П а н ь к о (узяв її за руки). Дурниці! Не боюсь, бо маю до старого діло. Слиш, Лизю... дай пошамати! Віриш, аж темно в очах і ввесь світ немов... хитається, хилиться отак набік...

Л и з я (пригорнулася). Зажди трошки. Паню! От нехай усі ляжуть... Тоді пошамаєш... Слухай, Паню, а ти ж мене будеш сватати?

Не зрозумів П а н ь к о. (Знову потер собі лоба.) Сватати? Як це сватати?

Л и з я. Диви! А ти думав, що так і ночуватимеш зо мною даром?

П а н ь к о. А, сватати! Себто весілля справляти, самогон пити, шамати. Шамати, слиш, Лизю, шамати я хочу!.. (Подивився на неї голодними очима.) Гляну на тебе й на себе. Ти, як цвіт той, вся налита — у мене ж самі маслаки... Сил нема вже, Лизю... (Сів до столу. Схилився.)

Л и з я (так і прилипла до його). Як засватаєш мене та повінчаємось, Паню, ох і годуватиму: борщем, м'ясом, холодцю наварю, вареників з маслечком, сиром...

П а н ь к о (аж застогнав). Коли, коли ж це буде? Даваймо завтра. Лизько, сьогодні!.. Зараз!..

Л и з я. А хто ж тобі заважа, дурненький? Проси папашу сьогодні, засилай сватів, а в неділю й до церкви...

П а н ь к о (устав, одхиливсь од Лизі). До церкви, кажеш... Не можна мені, бо я ще совєцький. Та й патлатих не люблю!

Л и з я (напружилась, твердо сказала). А ти ж думав як? Я хочу, щоб нас повінчали... Я хочу, щоб ти був моїм, нашим, а не совєцьким...

П а н ь к о в і згадалося. Ще як у повстанцях був, то волочив патлатих... Ех, і йтересно тоді було, да!.. Трощили ми буржуїв, як хотіли... Керенок було за поясом... (Зарипіли чобітки. Завихрився чубок над лобом.) Раз в одного попа ночували... От де сміху було, як на приставленії! Попаді наказали грамофона крутити, а попові гопака танцювати. Ха-ха-ха... Якби ти, Лизько, бачила, як він у рясі...

Л и з ь к а (на його морозом війнула). Не люблю я таких балачок!.. Перестань!

П а н ь к о (знітився). Йтересно було, да... А тепер голод, шамати хочеться, шамати... Хіба доведеться?.. А чорт йо'бери! Все одно комнезами мене з ради вигризуть.”