“Після університету Тютюнник із дружиною Людмилою вчителюють на Донбасі, про який він у записниках залишає чимало невеселих свідчень. Як-от із листа 1963 року найрадикальніша фраза: «І ще одно, я, здається, остаточно вирішив: звернусь, мабуть, до рідної мови, бо не можна про Батьківщину говорити не батьківською мовою. Та й життя російського я не знаю, бо в донецькому краї живуть не нації, а якісь перевертні, і звичаї тут одноманітні до скреготу зубовного: пить і лаятись, робить і матюкатись».”