“Зате як гляну на тамтих ситих псів, що, пересичені, сплять під мурами крамниць, де на стінах у сонці сушаться жердки із собачими вже готовими ковбасками, то мимохіть бунтуюся проти їх несвідомости. Куди дівся їх інстинкт?! Чи вони не розуміють, не прочувають свого близького кінця?! А може, й розуміють, тільки воліють два-три тижні ситого життя, ніж роки нужди, яку закінчить довга аґонія голодової смерти. Хто знає?

Чи такою самою психольоґією не жив дехто з нас під час останньої війни? Раз наїстися і вмерти.”